Джоан Роулінг - Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)

Гаррі був розгублений, здивований, захоплений. Білл побіг по вино, а Флер переконувала Люпина залишитися з ними на чарчину.

- Я не маю багато часу, мушу вертатися, - пояснив Люпин, усміхаючись усім присутнім. Він ніби помолодшав на кілька років. - Дякую тобі, Білле, дякую.

Білл швиденько наповнив келихи. Усі встали.

- За Тедді Ремуса Люпина, - виголосив тост сам Люпин, - майбутнього видатного чаклуна!

- А на кого він схожий? - поцікавилася Флер.

- Я думаю, що на Дору, а вона каже, що на мене. У нього ще мало волосся. Як народився, було чорне, а за годину стало руде, клянуся! Поки я повернуся, мабуть, стане блондином. Андромеда каже, що в Тонкс волосся теж почало міняти колір у той самий день, як вона народилася. - Він осушив келих. - О, давай ще один, - сказав Люпин, і Білл знову йому налив.

Вітер боровся з котеджиком, вогонь у каміні стрибав і тріщав, а Білл уже відкорковував нову пляшку вина. Люпинова новина примусила всіх стати інакшими, забути про стан облоги, в якому вони перебували. Звістка про нове життя приємно всіх схвилювала. Тільки на ґобліна не справила жодного враження ця святкова атмосфера, і він за якийсь час непомітно подався у спальню, яку тепер займав сам. Гаррі думав, що, крім нього, ніхто цього не помітив, однак побачив, що Білл теж дивиться, як ґоблін іде по сходах.

- Ні... ні... я справді мушу вертатися, - сказав Люпин, відмовляючись від ще одного келиха вина. Він встав і закутався в дорожній плащ. - До побачення, до побачення... за кілька днів постараюся принести фотографії... усі будуть такі раді, що я вас побачив...

Він застібнув плаща, попрощався з усіма, обіймаючи жінок і тиснучи руки чоловікам, а тоді, сяючи усмішкою, повернувся у вітряну ніч.

- Гаррі, ти - хрещений батько! - сказав Білл, коли вони з ним зайшли на кухню, допомагаючи прибирати зі стола. - Це велика честь! Мої вітання!

Коли Гаррі поставив порожні келихи, Білл зачинив за ним двері, приглушивши гамір з вітальні, де всі ще й досі, навіть без Люпина, святкували подію.

- Гаррі, я хотів би поговорити з тобою наодинці. Це не так легко зробити, коли в домі стільки народу.

Білл завагався.

- Гаррі, ти плануєш щось з Ґрипхуком.

Це була констатація, а не запитання, тож Гаррі нічого й не заперечував. Просто очікувально дивився на Білла.

- Я знаю ґоблінів, - сказав Білл. - Я працював у «Ґрінґотсі», коли закінчив Гоґвортс. Якщо вважати, що взагалі існує дружба між чаклунами й ґоблінами, то я маю друзів серед ґоблінів... чи принаймні добре їх знаю і ставлюся до них з приязню. - І знову Білл завагався. - Гаррі, що ти хочеш від Ґрипхука, і що ти йому за це пообіцяв?

- Я не можу тобі сказати, - відповів Гаррі. - Вибач, Білле.

За їхніми спинами відчинилися двері кухні. Флер принесла чергову порцію порожніх келихів.

- Зачекай, - сказав їй Білл. - Одну хвилинку. Вона знову вийшла, Білл зачинив двері.

- Тоді я мушу дещо сказати, - вів далі Білл. - Якщо ти уклав з Ґрипхуком якусь угоду, а особливо якщо в цій угоді йдеться про скарб, то будь украй обережний. Ґоблінські уявлення про власність, оплату й доплату відрізняються від людських.

Гаррі відчув млість, наче в серці заворушилася змійка.

- Що ти маєш на увазі? - запитав він.

- Ми говоримо про цілком різні породи істот, - відповів Білл. - Ділові стосунки між чаклунами й ґоблінами століттями будувалися на взаємній недовірі... та ти й сам це знаєш з «Історії магії». Винні обидві сторони, я не стверджую, що чаклуни були святі. Проте деякі ґобліни, а особливо ті, що працюють у «Ґрінґотсі», свято переконані, що чаклунам не можна довіряти у справах, пов’язаних із золотом і скарбами, бо чаклуни нібито анітрохи не шанують ґоблінське право власності.

- Я шаную... - почав було Гаррі, проте Білл похитав головою.

- Ти не розумієш, Гаррі. Щоб це збагнути, треба якийсь час пожити серед ґоблінів. Для ґобліна справжнім і законним господарем будь-якого предмета є його виробник, а не покупець. Усі речі ґоблінської роботи, за їхніми уявленнями, законно належать лише їм самим.

- Але ж якщо цю річ купили...

- ...тоді вони вважають, що той, хто заплатив гроші, тимчасово цю річ у них позичив. Але їм дуже важко змиритися з думкою про перехід речей ґоблінської роботи від одного чаклуна до іншого. Ти ж бачив Ґрипхукове обличчя, коли в нього на очах передавали ту діадему. Він цього явно не схвалював. Гадаю, що на його переконання, як і на думку його найзатятіших одноплемінників, її треба було негайно повернути ґоблінам, коли помер перший покупець діадеми. Вони вважають, що наші звичаї зберігати в себе предмети ґоблінської роботи, передаючи їх від одного чаклуна іншому без жодної доплати, нічим не кращі за крадіжку.

У Гаррі з’явилося лиховісне передчуття. Він волів би знати чи Білл здогадується про значно більше речей, ніж дозволяє собі тепер говорити.

- Я хочу сказати, Гаррі, - додав Білл, беручись за ручку дверей, - щоб ти був дуже обережний з тим, що обіцяєш ґоблінам. Проникнути у «Ґрінґотс» менш небезпечно, ніж зректися обіцянки, даної ґоблінові.

- Ясно, - сказав Гаррі, коли Білл уже відчинив двері, - дякую. Матиму це на увазі.

Коли він ішов слідом за Біллом до вітальні, йому стрельнула в голову чудернацька думка - безумовно, від випитого вина. Тедді Люпин матиме хрещеного батька такого ж відчайдуха, яким для Гаррі був Сіріус.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ -

Ґрінґотс

Плани було вивірено, підготовку завершено. У найменшій спальні в невеличкому скляному флакончику, що стояв на каміні, лежала одна-єдина довга, шорстка чорна волосина, знайдена на светрі, в якому Герміона була в Мелфойському маєтку.

- І ще в тебе буде її чарівна паличка, - кивнув Гаррі на горіхову паличку, - тож, думаю, ти матимеш доволі переконливий вигляд.

Герміона була така перелякана, коли брала в руки чарівну паличку, ніби та могла її вжалити чи вкусити.

- Мені вона не подобається, - сказала вона ледь чутно. - Страшенно не подобається. Вона якась чужа і не пасує мені... це ніби частинка Белатриси.

Гаррі не міг не пригадати, як Герміона колись не сприймала його нарікань на