Ешлі Голд, Ксенія Мур - Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур

13.3

Я поволі листала сторінки книги, намагаючись зібрати думки до купи та почати мислити раціонально. Те, що магія насправді існує, я вже змирилася за час перебування у цьому світі. Просто ніколи навіть думки не припускала, що я сама можу мати до неї пряме відношення, бути її невід’ємною частиною.
Перша половина книги була схожа на підручник, де докладно описувалося, що і як потрібно робити, щоб опанувати дар Читача. А у другій - містилася безліч різноманітних заклять. Мій погляд зупинився на одному з них, який мав назву: «Виклик дощу». Та воно ж більше дитячий віршик нагадує, ніж древні магічні слова! Про що і повідомила Клоду. А може він все ж пожартував наді мною і сам все це якось влаштував? Я гмикнула і копіюючи дитячу інтонацію, продекламувала:

-  Хмари швидко налетять,

Краплі з неба полетять.

Раптом над моєю головою з'явилася малесенька хмаринка і з неї, прямо мені на голову, почали падати рідкі, але великі краплі. Від несподіванки я заверещала і відстрибнула назад, намагаючись втекти від прохолодного дощичка всередині кімнати. 

-  Це... це справжній дощ! – я вигукнула, дивлячись на маленьку хмаринку над собою, з якої продовжувала накрапати вода. – Як це можливо? Я ж просто прочитала ці слова!

-  Дійсно дитячий віршик, чи не так? - хитро посміхаючись, запитав Клод. - Навіть найпростіші слова можуть мати величезну силу, коли їх вимовляє Читач. Ти просто оживила ці слова своєю енергією. Це і є твоя магія.

Я дивилася на хмаринку, яка починала розсіюватися, і разом з нею розсіювалися і мої сумніви.

-  І що я тепер маю робити?

-  В першу чергу навчатися. Бо це ще добре, що ти спробувала лише викликати дощ і при цьому сама не дуже вірила в результат. А інакше могла б затопити тут усе або спалити, наприклад.

Він промовив щось і, змахнувши рукою, прибрав наслідки мого магічного експерименту. А я розмірковувала над його зауваженням і розуміла, що він має рацію. Магія в руках недосвідченої та безвідповідальної людини може стати справжнім лихом. 

-  Давай домовимося так: спочатку ти вивчиш теорію, а потім ми перейдемо до практики. Я, звісно, не маю сил Читача, та є базові речі, які схожі у будь-якому виді магії: концентрація, вміння відчувати власну енергію і керувати нею та інші корисні навички, з якими я зможу тобі допомогти. І бажано десь подалі від замку, - засміявся Темний, - а то боюся, що після твоїх вправ ми ризикуємо залишитися без даху над головою.

                                                                           ***

Ми проводили багато годин на околицях замку, де я намагалася практикуватися та використовувати свої нові навички. Кожне заняття розпочиналося з вправ на концентрацію та відчуття власної енергії. Клод навчав мене, як сфокусувати свою увагу, розпізнати відтінки власних емоцій та перетворити їх у магічний потенціал.

Виявилося, що я можу читати не тільки стародавню мову, а й будь-яку, раніше мені не відому. Для мене було справжнім відкриттям відчути, як слова, які раніше були лише незрозумілими символами, набувають змісту. Вони неначе танцювали перед моїми очима, а потім ставали чіткими, ніби я знала ці мови все своє життя.

Наступним кроком у моєму навчанні стало використання заклять з книги. Під наглядом Клода я спробувала кілька з них, починаючи з найпростіших. Після того, коли замість «виставити кордони» я помилково прочитала «виставити корони» і отримала рівну, мов під шнурок, стіну з різноманітних за виглядом і розміром корон, відразу второпала, що вимовляти слова потрібно чітко і правильно. 

-  Кицю, а тобі дивлюся дуже хочеться приміряти корону, - реготав Клод. – Тільки навіщо тобі стільки?

-  Я випадково, - присоромлено пробурмотіла і промовила закляття, що відміняє дію попереднього.

-  Це ж добре, що ти не переплутала, наприклад «майно» і «лайно», - не переставав потішатися наді мною Темний, - уяви, що б могло тоді статися!

-  Клоде, припини знущатися! Я вже зрозуміла все – тепер буду уважніша, обіцяю, - але й сама не стримала сміху, уявивши картину, яку він намалював.

 З кожним днем помилок ставало менше, сконцентруватися вдавалося швидше і мені підкорялися більш складні закляття. Клод виявився прекрасним наставником і те, що сам чоловік не володів цим видом магії, ніяк не завадило йому допомагати мені у її оволодінні.

Але найулюбленішою частиною доби у мене були вечори. Прогулянки садом у сутінках, коли сонце тільки сховалося за обрій, а ніч ще не вступила у свої права цілковито, вечеря при свічках, танці з поцілунками на нічній галявині і шалені ночі, сповнені кохання, пристрасті і пестощів, від яких світ навколо переставав існувати  – все це стало частиною нашого життя. Я б могла сказати – ідеального, щасливого життя, якби не кляті сни.

Вони продовжували мене мучити кожної ночі. Змінювалися якісь незначні деталі, навіть місце дії іноді було іншим, але фінал завжди був одним і тим же – ми з Клодом гинули. І невідома мені книга теж нікуди не зникала.

Думка запитати в Клода про цю книгу прийшла в голову несподівано – навіть здивувалася чому раніше про це не подумала. Так, я й досі не могла розповісти про сон, але ж могла просто задаючи нейтральні питання, спробувати щось дізнатися манівцями.

-  Клоде, а існують інші якісь книги, написані стародавньою мовою, яку тільки Читачі могли б прочитати? – запитала за сніданком, насолоджуючись черговим шедевром від кухарки.

-  Наскільки мені відомо їх було декілька. Але їх місцезнаходження мені невідоме. Та й чи збереглися вони? Напевне знаю тільки про існування ще однієї книги, але в руках я її ніколи не тримав, хоча й бачив. Вона захищена надзвичайно сильним захисним бар’єром – навіть мені не під силу через нього пробитися. 

-  І де вона?

-  У самому серці Темного лісу – Підземних Садах Забуття.
Від цих слів у мене всередині все похололо. Спогади про чарівне і в той же час страшне підземелля огорнули мене, змушуючи згадати всі незвичні емоції, які там відчувала. Та сказати, що знаю де це, а тим більше, що була там, я не мала права. Тому вдала, що не розумію про що йде мова і попросила докладніше розповісти про це загадкове місце. Клод відсунув від себе вже пусту тарілку, відкинувся на високу спинку стільця і почав розповідати:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍