Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

бідолаха заступник начальника протоколу, якого раптово покинув його бос, хвилювався і нервував, як нянька, що намагається влаштували гру у музичні стільці, — маючи при цьому замало стільців і забагато відомих людей. Вони продовжували прибувати, і Джубал зробив висновок, що Дуглас хотів зібрати цю публіку не раніше, ніж об одинадцятій годині, — і що всі інші про це знали. Година у запасі, яку дали Джубалові, призначалася для розмови перед конференцією, що її вимагав Дуглас — і від якої Джубал відмовився. Що ж, ця затримка добре вписувалася у Джубалові плани.

Прийшов лідер Східної Коаліції. Містер Канг цього разу не був, за його власним бажанням, Лідером Делегації від своєї нації: він був присутній як член Асамблеї і саме в такому статусі був позначений у списку протоколу. Але Джубал навіть не здивувався, коли побачив, що заступник начальника протоколу поспішив посадити за основний стіл головного політичного ворога Дугласа — поруч з тим місцем, де повинен був сидіти Генеральний Секретар. Це вкотре підтвердило думку Джубала про те, що Дуглас — зовсім не дурень.

Доктор Нельсон, лікар з «Чемпіону», та капітан Ван Тромп, його командир, прийшли разом, і Майк захоплено привітав їх. Джубал теж був задоволений: це давало хлопцеві змогу щось робити перед камерами замість того, щоб сидіти, мов якась лялька. Джубал скористався порушенням розпорядку, щоб перепланувати схему розсаджування, тому що зараз більше не було потреби оточувати Людину з Марса охоронцями. Він посадив Майка точно навпроти крісла Генерального Секретаря, а сам сів зліва від нього — не лише для того, щоб бути ближче як радник, а й для того, щоб мати змогу непомітно доторкнутися до Майка. Оскільки Майк мав лише туманні уявлення про людські манери, Джубал домовився з ним про маленькі сигнали — на зразок тих, що їх використовують вершники, виконуючи різні маневри з гарно навченими конями, на зразок «встань», «сядь», «вклонися», «потисни руку». Різниця полягала в тому, що Майк не був конем, і знадобилося лише п'ять хвилин тренувань для того, щоб він надзвичайно добре засвоїв усі знаки.

Махмуд відійшов від своїх товаришів по експедиції, підійшов до Джубала і звернувся до нього:

— Докторе, я мушу пояснити, що командир та лікар — теж водні брати нашого брата, і Майкл Валентин хотів відразу ж підтвердити це ще одним ритуалом, з усіма нами. Я сказав йому почекати. Ви це схвалюєте?

— Що? Так. Так, звісно. Не перед цим натовпом.

Це раптово засмутило Джубала. Чорт, скільки ж у Майка водних братів? Наскільки довгим був цей ланцюжок?

— Можливо, коли ми закінчимо, ви троє підете з нами? Ми перекусимо і поговоримо десь у тихому місці.

— Для мене це велика честь. Впевнений, що оті двоє теж підуть, — звісно, якщо це можливо.

— Добре. Докторе Махмуд, вам відомо щось про інших братів нашого юного брата, які можуть прийти?

— Ні. Щонайменше не з команди «Чемпіона»; таких більше немає. — Махмуд вагався, а потім вирішив не ставити додаткових очевидних питань. Інакше це натякнуло б на те, як сильно його — вперше — засмутило розуміння того факту, що кількість його зобов'язань зросла.

— Я передам Свену та Старому. — Він пішов до них.

Гаршоу побачив, як зайшов Папський Нунцій, як він сів за головний стіл — і подумки посміхнувся: якщо у цього довговухого ідіота Ля Ру були хоч якісь сумніви з приводу офіційності цієї зустрічі, то він мав докласти всіх зусиль, щоб забути про них!

Ззаду до Джубала підійшов якийсь чоловік і поплескав його по плечу:

— Це тут Людина з Марса?

— Тут, — погодився Джубал.

— Котрий з них? Я Том Бун — сенатор Бун. І я маю для вас повідомлення від Верховного Єпископа Дігбі.

Джубал придушив свої почуття і дозволив мозку швидко все обдумати.

— Я Джубал Гаршоу, сенаторе...

Він подав Майкові сигнал встати і подати руку.

— ...а це — містер Сміт. Майку, це сенатор Бун.

— Радий познайомитися, сенаторе Бун, — сказав Майк з ідеальною поставою танцівника. Він з інтересом дивився на Буна. Сміт вже зрозумів, що «Сенатор» ще не означає Старійшина — хоча, здавалося, ці слова були схожі за формою. Тим не менше йому було цікаво просто побачити, хто ж такий «Сенатор». Він вирішив, що досі цього не ґрокнув.

— Дуже добре; дякую, містере Сміт. Проте не гаятиму ваш час; здається, вони вже готові розпочати вечірку. Містере Сміт, Верховний Єпископ Дігбі відправив мене до вас із особистим запрошенням відвідати служби у храмі Архангела Фостера церкви Нового Одкровення.

— Перепрошую?

Втрутився Джубал:

— Сенаторе, як вам відомо, багато що — майже все — для Людини з Марса тут нове. Але так сталося, що містер Сміт уже бачив одну з ваших служб по стереобаченню.

— Це не те саме.

— Я знаю. Але він дуже цим зацікавився і поставив мені багато запитань, на більшість з яких я не зміг відповісти.

Бун уважно глянув на нього:

— Ви не вірянин?

— Мушу визнати, що ні.

— Приходьте й ви. Для грішників завжди є надія.

— Дякую; я прийду. — (Ти маєш рацію — я прийду, друже! Щоб точно не дата Майкові втрапити у вашу пастку!)

— Тоді наступної неділі. Я перекажу це Єпископу Дігбі.

— Наступної неділі, — якщо це буде можливо, — виправив Джубал. — До того часу ми можемо опинитися за ґратами.

Бун посміхнувся:

— Ніколи ні від чого не слід зарікатися — чи не так? Але, якщо це станеться, то дайте знати мені чи Верховному Єпископу — і ви пробудете там недовго. — Він озирнувся, оглядаючи переповнену кімнату. — Здається, тут не вистачає стільців. Невеликий шанс для простого сенатора поштовхатися між усіма цими босами.

— Можливо, ви висловите нам честь і приєднаєтеся до нас, сенаторе, — спокійно відповів Джубал, — за цим столом?

— Що? Дякую, сер! Якщо не заперечуєте, я сяду в першому ряду.

— Звісно, — додав Джубал, — якщо ви не маєте нічого проти політичної причетності: адже вас побачать в контексті офіційної марсіанської делегації. Ми не хочемо поставити вас у незручне становище.

Бун ледь помітно вагався.

— Зовсім ні! Кому яке діло до того, що про нього думають інші? Важливо те, що — між нами кажучи — Єпископ дуже, дуже цікавиться цим юнаком.

— Добре. Біля капітана вам Тромпа є вільне місце. Це он