Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

можемо дійти висновку, що він індіанець із Південної Америки, адже він застосував отруту кураре.

– І що ж нам робити?

— Чекати наступного вбивства.

6.50 пополудні

Попелюшка!

Якби люди більше вірили казкам про фей замість слухати лише своїх чоловіків і батьків — які все вважають неможливим, — вони змогли б переживати те саме, що вона переживає тепер, сидячи в одному з незліченних лімузинів, які повільно, але неухильно наближаються до сходів, до червоного килима, до найголовнішого подіуму планети.

Актор-зірка сидить із нею поруч. На ньому гарний і строгий костюм, а з його губів не сходить усмішка. Він запитує, чи хвилюється вона. Звісно, ні: у мріях не існує ані хвилювання, ані нервів, ані тривоги, ані страху. Усе там чудове, й усе відбувається, як у кіно — героїня страждає, бореться, але їй щастить досягти всього, чого вона бажає.

— Якщо Хамід Хусейн не передумає й не відмовиться здійснювати цей проект і якщо фільм матиме той успіх, якого він сподівається, то ти ще переживеш багато таких хвилин. Якщо Хамід Хусейн не передумає й не відмовиться здійснювати цей проект? Але хіба не все вже вирішено?

— Але ж я підписала контракт, коли була в «Кімнаті подарунків».

— Забудь про те, що я тобі сказав, не хочу псувати тобі ці щасливі хвилини.

— Ні, кажи, будь ласка, те, що хотів сказати. актор-зірка чекав від дурної дівчини саме такого запитання і з великою втіхою відповідає на нього:

— Мені доводилося брати участь у незліченних проектах, які починалися й ніколи не закінчувалися. Такі правила гри, але ти не думай про це тепер.

— А як же контракт?

— Контракти існують для адвокатів, на них вони заробляють гроші. Але забудь, будь ласка, про те, що я тобі сказав. Утішайся цією хвилиною.

А «хвилина» наближається. Позаяк машини їдуть дуже повільно, то люди на вулиці бачать, хто в них сидить, навіть крізь темні шибки, які відокремлюють простих смертних від обранців долі. актор-зірка махає рукою, долоні з вулиці стукають у вікно, просять його опустити шибку бодай на мить, дати кілька автографів, кинути свою фотографію.

Актор-зірка махає рукою, наче не розуміє, про що його просять, або переконаний у тому, що однієї усмішки досить для того, аби затопити своїм світлом весь світ.

А на вулиці відбувається справжнє стовпотворіння з елементами масової істерії. Літні дами з переносними стільчиками, що, певно, сиділи тут від самого ранку, розганяючи нудьгу плетінням, чоловіки з роздутими від пива животами, які, схоже, помирають від нудьги, але змушені супроводжувати своїх уже не першої молодості дружин, одягнених із таким шиком, ніби їм також треба виходити на червоний килим, діти, які анічогісінько не розуміють із того, щó тут відбувається, але розуміють, що йдеться про щось дуже важливе. Азіати, негри, білі, люди всякого віку, відокремлені сталевим бар’єром від вузької смуги, по якій котяться лімузини, люди, яким хочеться вірити, що вони були на відстані лише двох метрів від найбільших міфів планети, тоді як насправді ця відстань становить сотні тисяч кілометрів. Бо вони відокремлені від них не лише сталевим бар’єром та шибкою автомобіля, а й шансами, нагодою, талантом.

Талантом? Атож, Габріелі хочеться вірити, що й талант має значення, але вона знає, що цей поділ між людьми є результатом гри в кості між богами, які обирають певних осіб, тоді як інших поміщають по той бік неподоланної безодні, наділяючи їх єдиною місією: аплодувати, обожнювати, поклонятися і проклинати в ті хвилини, коли потік змінює напрям. актор-зірка вдає, ніби розмовляє з нею, але насправді він нічого не каже, лише дивиться на неї й ворушить губами, адже він великий актор і йому це неважко. Але він робить це без бажання й не відчуваючи ніякої втіхи. Габріела відразу розуміє, що він не хоче виявити антипатію до своїх шанувальників, які юрмляться поза шибками машини, але разом із тим йому вкрай остогидло махати рукою, роздавати усмішки й умовні поцілунки.

— Ти, напевне, думаєш, я чоловік пихатий, цинічний, а серце у мене з каменю, — нарешті озивається він до неї. — Та якщо одного дня ти досягнеш того, чого прагнеш, то зрозумієш, щó я тепер відчуваю: у мене немає виходу. Успіх поневолює так само, як і розбещує, й у кінці дня з іншим чоловіком чи іншою жінкою в ліжку ти себе запитуєш: а чи варто було? Чому я завжди прагнув до цього?

Він зробив паузу.

— Кажи далі.

— Не знаю, навіщо я все це розповідаю тобі.

— Бо ти хочеш мене захистити. Бо ти чоловік добрий.

Говори далі, будь ласка.

Габріела наївна багато в чому, але вона жінка і знає, як випитати в чоловіка все, що їй треба. Марнославство робить його вразливим.

— Я не знаю, чому я завжди до цього прагнув, — актор-зірка потрапив у пастку й тепер показує їй свою слабку сторону, тоді як фани махають йому руками за шибками автомобіля. — Нерідко, коли я повертаюся до готелю після цілого дня виснажливої праці, я стаю під душ і стою там дуже довго, слухаючи лише плюскіт води, яка падає на моє тіло. Дві протилежні сили змагаються тоді в мені: одна переконує, що я повинен дякувати небу, а друга радить мені все покинути, поки ще є час.

У такі хвилини я почуваюся найневдячнішим створінням у світі. У мене стільки шанувальників, а я вже не