Юрій Миколайович Щербак - Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Поглянувши на Луїзу, дівчина-екстрасенс ліниво сказала, що та грає в футбол і що наприкінці сезону їй зламають ногу. Троянку прорекла велике відкриття і звання академіка тарганячих наук, що було нескладно спрогнозувати, подивившись на його квартиру, перетворену на філію Зоологічного музею — з опудалами й колекцією тропічних метеликів.

Троянко з Луїзою жили на Подолі, у тій його старовинній частині, що примикала до Контрактової площі й де збереглися ще розкішні будинки стилю «модерн» початку XX століття — для лікарів, адвокатів, чиновників, перетворені згодом на пролетарські гуртожитки-клопівники. Після реконструкції цим будинкам було повернуто їхній первісний паризький вигляд, тільки прийшли інші мешканці — кияни восьмого покоління, першого після Великої Темряви.

Луїза — двадцятирічна міцна дівчина з чулими губами й короткою стрижкою «йоржиком» грала правим півзахисником у молодіжній збірній України-Руси з футболу. Щоб утілити в життя принцип гендерної рівності, ГФФ — Глобальна федерація футболу — запровадила з 2070 року нове правило, згідно з яким було заборонено поділ команд на чоловічі і жіночі, й створила змішані команди: сім гравців — чоловіків і четверо — жінок, що додало футболу видовищності й драматизму, або, як іронізували старі консерватори-злослови, збагатило футбол сексизмом-фемінізмом. Тренери відпустили Луїзу на три дні зі зборів на базі у Ворзелі: за два тижні у Дортмунді мала відбутися гра зі збірною Німеччини.

А поки Луїзине серце раділо, бо любила домашню роботу — прибирання, готування їжі, прання й прасування, любила свою квартиру на третьому поверсі з балконом, звідки відкривався вид на Контрактову площу і Києво-Могилянську академію, любила свого божевільного Дарвіна-Троянка, любила незбагненну шкіряну планету — дзвінкий м’яч, і жити тепер не могла без засліпленого прожекторами поля й дикого ревища людей на трибунах. Її холоднокровних дальніх підступних передач у карну зону, в розріз ворожого захисту, боялися суперники, а м’які, як у кішки, підкати зривали небезпечні атаки форвардів противника. Отримувала чималу стипендію в Академії українського футболу і час від часу фінансувала експедиції чоловіка в далекі країни.

Близько 7:00 РМ Троянко повернувся з роботи, приносячи з собою специфічний музейний формалінно-нафталіновий запах, а також великий паперовий пакет продуктів із супермаркету «Сковорода» — пляшки з вином, банки з пивом, зелень для салату, довгі французькі багети й фінське масло. Розцілував дружину так, наче давно її не бачив: Луїза була вродлива не завдяки витонченим рисам обличчя, а здоровою красою експортованого тіла, природним кольором чистої молодої шкіри й сяючих білизною зубів, коли всміхалася. Тому Троянко провів руками по всіх улюблених частинах її тіла, але вона, сміючись, відштовхнула його й наказала розставити начиння й прибори на столі, встановленому перед розчиненими балконними дверима.

У Києві стояла тепла літня погода. Легке подільське надвечір’я трохи притамувало спеку; до темряви було ще далеко; коли ж запала ніч, світла вирішили все одно не вмикати, бо люстра після вправ акробатки висіла перехняблена, як пошкоджена космічна станція, й не працювала. Тому Троянко поставив на столі косівский свічник із трьома різноколірними, трохи вже обгорілими свічками.

Нарешті перед їхнім під'їздом зупинився білий «Порше-Аеро-6200» і в гостинно розчинених дверях помешкання Троянків з’явився Оксан Нерубай у білому кителі індійських брахманів, за ним — якесь непомітне дівчисько-підліток із косичками, яке викликало скороспілу думку Троянка про перехід Нерубая до розряду педофілів. На Нерубаєвій спині висів об’ємний армійський рюкзак. Скинувши з пліч вантаж, Нерубай розчоломкався з господарями, представив Калину Луцик і подарував настільний будильник, який злітав у повітря перед тим, як подати різкий сигнал — аби розлючений ранковою побудкою господар не заблокував його. У повітрі годинник нагадував дрона — круглий, блискучий, із невсипущим оком циферблату. Повисівши в повітрі, будильник знову сідав на визначене йому місце.

Потім Нерубай висипав просто на диван вміст рюкзака: головним багатством виявився величезний кавун, привезений зі Сталінграда, поряд з яким навіть скляна літрова банка чорної ікри здавалася цілком банальним подарунком.

Господарі були в захваті, й Троянко, довго не чекаючи, одразу ж підірвав пляшку шампанського «брют», і вони жахнули по келиху льодяної шипучки, яка привела їх у стан ейфорії, схожої на раптову зупинку часу — коли зникає минуле й не маячить попереду невідоме небезпечне майбутнє, коли всі почуваються щасливими. З бічної кишені зелено-рудого наплічника Нерубай витягнув прозорий пакет із великою сіро-смугастою нерухомою ящіркою всередині.

— Це до твого музею, — сказав він.

Троянко знову налив шампанське з нової пляшки.

Нерубай урочисто підняв келих.

— Ми з Калиною бажаємо вам, діти, прожити ще сімдесят років разом, у згоді, не старіючи й не заважаючи один одному. Тобі, Луїзо — тисячу голів у чемпіонаті Європи, тобі, Валю, тисячу нових крокодилів для музею. Салют!

Вони сіли за стіл, і весела розмова, наче дитяча гра з магнітними кульками й різноколірними металевими паличками, то розсипалася врозтіч, то складалася в окремі, не пов’язані між собою фігури, то склеювалась в один сюжет. Поміж балачок про перспективи збірної з футболу й нові правила автоматичної фіксації порушень за допомогою спеціальної апаратури стеження за грою й моментальної оцінки комп’ютером ситуації на полі, про скандал в Зоологічному музеї з розкраданням кісток мамонта сатаністами, будівництво на Подолі першої в Україні арени для проведення легальних гладіаторських боїв та інших необов’язкових і дрібних тем раптом зусиллями Калини Луцик хаотична розмова перетворилась на спільну суперечку. Заговорили про новий наймодніший напрямок у кіномистецтві — так званий стиль ВТ (Бі-Ті) — Back to the Truth (назад до правди). Група голлівудських продюсерів почала, користуючись новітніми технічними засобами, переробляти, доробляти та доповнювати класичні фільми про кохання сценами, немислимими при цензурі попередніх 150 років — відвертого сексу, нічим не стримуваної крутої порнографії з погляду моралістів, а з погляду новаторів-продюсерів — абсолютно правдивими картинками реального кохання. Першим таким фільмом у категорії ВТ стояв «Ромео і Джульетта»: заборонені в офіційних кінотеатрах, такі фільми демонструвалися у спеціальних кіноклубах, на окремих платних сайтах, продавалися дорого на дисках і флешках і здобули шалену популярність. Багатьом цікаво було подивитися на кінозірок минулого — Вів’єн Лі, Кларка Гейбла, Лючію Возе і Массімо Джіротті, Софі Лорен і Марчелло Мастроянні, Інгрид Бергман і Хамфрі Богарта, Моніку Белуччі й