Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

Фаворитизм. Ха. Але я сіла у крісло напроти чоловіків і оперлася руками на коліна з схрещеними щиколотками, як мене вчила мама. Не питайте мене, чому я хотіла сидіти як дама, коли я мала пом'яті штани та сорочку, просякнуту потом. Це, можливо, була єдина броня, якою я володіла.

Один раз я була рада за всі інтерв’ю, які я робила, бо це було питання, на яке я відповідала знову і знову.

— Чому я хочу бути космонавтом? Тому що я вважаю, що жінки відіграватимуть необхідну стабілізуючу роль у створенні колоній на інших планетах. Якщо у нас будуть…

— Мені не цікаві тези з ваших виступів. — Паркер сів вертикально з поштовхом. — Якби я хотів їх вивчити, я міг би прочитати журнал.

— Полковник Паркер! — Клемонс глянув на нього. — Ми не так ставимось до кандидатів.

— Ми всі знаємо, чому вона вважає, що жінки повинні виходити в космос. — Він знову повернувся до мене. — Я хочу знати, чому ви, конкретно ви, хочете бути космонавтом. І чому ви хочете це робити зараз, на цьому етапі програми.

Я дивилася на нього. У мене не було відповіді. Або принаймні такої, яку я могла би сформулювати. Мені просто хотілося цього, так само, як я хотіла літати. Я відкинула правду — якої я насправді не знала — і натомість видала таку відповідь, як ті, які я бачили, коли космонавти давали в інтерв'ю.

— Я відчуваю, що це мій обов’язок:

— Служити своїй країні… Це відповідь, яку хтось дає журналістам. — Паркер похитав головою. Двоє інших чоловіків не реагували у цей час.

Усі троє чоловіків дивилися на мене, чекаючи.

Я заплющила очі і зробила глибокий вдих. Якби я могла поговорити з Конгресом або з’явитися на національному телебаченні, я могла відповісти цим людям.

— Я не пам’ятаю часу, коли політ не був частиною мого життя. Мій батько був пілотом. Коли я була маленькою, я благала його робити бочки, тому що я любила, як земля крутилася нижче нас, і гравітація, здавалося, не мала значення…

Я розплющила очі, але все ще дивилася на відполіровану підлогу з лінолеуму, відчуваючи свою мету у своїй відповіді. — Космос здається мені… Я пілот, розумієте? Космос здається… необхідним. Або неминучим. Або… — Я розвела руки, намагаючись знайти слова, які я готова була сказати їм про те, як я прагну туди поїхати. — Можливо, це через всі науково-фантастичні романи та комікси, які мені подарував тато, але ідея не виходити у космос видається більш неможливою, ніж будь-що інше. Навіть якщо Земля не буде пошкоджена, я все одно хотіла би полетіти.

Бенкоскі трохи хекнув, його олівець чесав носа. Клемонс схрестив руки на грудях, а губи стиснулися так, ніби він тримав сигару.

А Паркер кивнув.

Боже, допоможи мені, людина, яка сказала, що буде тримати мене на землі, кивнула, ніби розуміє мене. Потім він знизав плечима і узяв зошит зі столу.

— Які дані щодо надійності бустера Атлас?

— Гм… — Раптова зміна теми мене трохи здивувала. — Дев'ять із десяти запусків Атласа були успішними. Тому ми перейшли до ракет класу Юпітер.

Клемонс тримав руки схрещеними на грудях, поки Бенкоскі записував мою відповідь.

— Які переваги карбюраторів під тиском перед поплавковими карбюраторами?

— Карбюратори під тиском мають меншу ймовірність обледеніння вуглеводів, що спочатку може призвести до того, що двигун працює з більш багатим пальним, але згодом обмежується повітряний потік, що призводить до повного блокування. І ці карбюратори забезпечують стабільне співвідношення паливо-повітря при негативних змінах G, таких як швидке занурення або перевернутий політ. — Дивно, наскільки мені було комфортніше відповідати на технічні питання, ніж на особисті.

Далі інтерв'ю було майже простим.

Коли Гершель запросив у мене рекомендацію щодо готелю, я відправила його до Аладдіна, де ми з Натаніелем перебули після загрози з бомбою. У вестибюлі був вихід на балкон другого поверху з баром мартіні. Балкон підтримували чорні мармурові стовпи, а позолота на перилах та у верхній частині колон надавала передметеоритному готелю вишуканого стилю.

Бар з мартіні здавався привабливим після п’яти днів тестувань, але мабуть, випити перед зустріччю з тіткою Естер було невдалою ідеєю. Можливо, після цього я випила би всі мартіні, які вони могли мати.

Ми пройшли через вестибюль до ресторану, прикріпленого до задньої частини готелю. Це було інтимне місце, з претензією на витонченість. Коли ми були тут раніше, їжа була чудовою, якщо не сказати надихаючою.

Метр вийшов нам назустріч, з меню в руці.

— Столик на двох сьогодні ввечері?

Поперек кімнати Гершель висунувся з кабінки і помахав нам.

Натаніель похитав головою.

— Ні, дякую. Ми з кимось зустрічаємось.

Він, можливо, казав також інші речі, але я вже пройшла повз нього і поспішила між рядами столів. Гершель схопив милиці і підвівся на ноги, коли я наблизилася. Він привів з собою Томмі, і привів у порядок кожен сантиметр юнака. Томмі носив свою обідню куртку з бар-міцви і волосся мав підстрижене і з брилькреєм.

Гершель оперся на одну милицю і простягнув руку для обіймів. Я обійняла його, раптом сором’язливо вітаючи пасмо білого волосся, яке я помітила. Він дав мені добрий міцний стиск і пробурмотів.

— Ти виглядаєш побитою.

— Приємно тебе бачити. — Я поплескала його по спині, перш ніж відпустити і зустрітися очима з тіткою.

Вона блиснула на мене сильною подобою на Векслерів з боку мого батька. Я не знаю, чому тітка Естер ніколи не виходила заміж, але вона мала своєрідну котячу чарівність, навіть за дев'яносто. Її білі локони були закріплені