Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

на місці в стилі, який зберігався з 1880-х років. На щоках морщився порошок, але очі були такі ж яскраві, як ніколи.

Вона протягнула обидві руки до мене.

— Ансельма! Дозволь мені подивититися на тебе.

— Тільки якщо мені вдасться оглянути вас. — Я опустилася на сидіння біля неї, сподіваючись, що Томмі пробачить мені, що я не обняла його. — Ви анітрохи не змінилися.

— Після досягнення певного віку важко виглядати старше. — Вона дотягнулася, щоб щипнути мені щоку. — У вашій школі вони вас недостатньо годують.

— Школі? — Я поглянула на Гершела, який потискував руку Натаніелю.

— Тести, які ви проходили. — Гершель поклав руку на стіну кабінки і опустився, щоб сісти поруч із Томмі.

— Ой. Це насправді не школа. Я претендую на те, щоб бути космонавтом.

Томмі підбадьорився.

— Це просто неймовірна річ. На що це було схоже? Чи зустрічали ви Стетсона Паркера? Як ви проходите тестування? І тато сказав, що ми зможемо побачити запуск ракети, поки ми тут.

— Я не впевнена, на яке питання відповісти спершу.

Тітка Естер тримала руку біля вуха.

— Що він сказав?

— Він запитав, як пройшли тестування.

Вона нахмурилася, нахиливши голову в бік, як птах.

— Ну, ось, я думала, що він це сказав. Але я мушу визнати, що мені не зовсім зрозуміло, що таке космонавт. Я постійно чую це в новинах, але це просто звучить як якась історія.

— Гм… космонавт — це той, хто вирушає у космос.

— Ну, це найрозумніше, що я коли-небудь чула. Чому хтось хотів би це робити?

Я провела день, намагаючись пояснити це низці людей, які, здавалося, вирішили задати багато тих же питань, що і Клемонс та його банда. Захищатися від тітки, яку я щойно побачила, виходило за рамки своїх можливостей.

— Скажімо, я ніби подаю заяву на нову роботу.

Вона похитала головою і сказала щось на ідиш, але занадто швидко, щоб я зрозуміла. Я ніколи не говорила на ідиш, оскільки мої батьки цього теж не робили. Хоча я любила слухати тітку Естер та бабусю, а також інших тіток у нашій сім'ї. Я поклала руку на її тонку пергаментну руку.

— Вибачте? Ви можете повторити це англійською?

— Навіщо ти працюєш? — Вона кинула на Натаніеля змістовний погляд.

— Чому ваша дружина працює?

— Їй це подобається, і я намагаюся переконатися, що у неї є те, що їй подобається. — Натаніель підморгнув тітці Естер, сідаючи на лаву поруч з Гершелем. — Ви хочете, щоб я переконався, що ваша племінниця щаслива, правда?

— Вона подібна до свого батька. І її бабусі. — Вона знову вщипнула мене за щоку, і я зрозуміла, чому Томмі сидів поруч із батьком. Я забула цей аспект життя тітки Естер. Вона була дитиною серед своїх тіток, але смішно застосовувати це слово до того, кому було понад дев'яносто. — Я була би мертвою, якби не Роза.

Я очистила сльози з горла.

— Як ви вибралися?

Вона трохи засміялася і заплескала руками.

— Ми пішли до церкви.

Поглянувши на Гершеля, я запитально підняла брови, але він знизав плечима.

— Тітко Естер, я думав, ви сказали, що ви виїхали з Чарлстона.

— О… Так. Пізніше ми це зробили, але спочатку Роза відвела нас до церкви в місті — ти пам’ятаєш ту, з великим шпилем? Я вперше ступила у християнську церкву, але, Роуз, вона сказала, що треба, і тому ми піднялися аж до вершини дзвіниці. Я ніколи не робила стільки кроків у своєму житті.

Церква з великим шпилем… Я поняття не мала, про яку церкву вона говорила. Ми так швидко переїхали, коли я була дитиною, що мої знання про Чарлстон були обмежені тим, як дістатися з будинку бабусі до будинку моїх двоюрідних братів, синагоги, кладовища та продуктового магазину. Принаймні, ці пріоритети були чіткими.

— Це дивовижно. І як…

— Добрий вечір усім. Чи мали ви можливість переглянути меню?

Бідний офіціант — я не думаю, що когось зненавиджу сильніше, як зненавиділа його в той момент. Це не його вина. У нього була робота — і я справді повинна була щось з'їсти, — але я хотіла почути більше про церкву.

— Мені знадобиться хвилина.

— Я можу замовити, якщо всі інші готові. — Натаніель підвів очі зі свого меню. — Меню не змінилося від того часу, коли ми були тут раніше.

— Почекайте. — Юнак блиснув зубами таким чином, що вказувало, ніби він актор. Він був гарним, якщо вам подобається Кларк Гейбл, але він ніколи не зможе отримати жодної ролі, якщо лише рядок зубів свідчитиме про його акторські здібності. — Скажіть, ви не леді астронавт?

— Тільки по телевізору. І не тоді, коли я вечеряю з родиною. — Що було, можливо, занадто різко, тому я подарувала йому підсолоджену посмішку. — Ти розумієш це, правда, милий?

Бідна дитина. Він думав, що зможе висмоктати чайові, впізнавши мене. Його обличчя впало, і ви могли бачити, ніби він думав, що отримав прощальний поцілунок. Гершель прикрив рот і вивчав меню з інтенсивністю чоловіка, який намагався не сміятися.

— Вибачте, мем. — Офіціант зробив невиразний жест до іншої частини ресторану. — Просто… там сидить родина з маленькими дівчатками, і вони вас впізнали. Я сказав… Вони сором’язливі, і я сказав, що можу їм допомогти.

Ох. Добре, це змінювало справу. І мені довелося дати йому кредит поваги за те, що він не відступив від обіцянки дітям, навіть якщо все, чого я дуже хотіла, — це провести час з тіткою.