Лола Астра - Безмірна залежність

— Ти не розумієш, це не такий збір пляшок, як у вас. Вартість тари включена до вартості напою, і держава просто повертає нам витрачені гроші. Автомати з прийому пластикових пляшок у всіх магазинах встановлені. Зараз сама все побачиш.

Ми прийшли у крамницю і попрямували до автомата. За одну пляшку автомат нараховував близько п'ятнадцяти центів, але в Іллі їх було так багато, за них усіх ми отримали квитанцію майже на 5 євро.

Потім ми зайнялися покупками. Ілля дозволив мені самій обрати сир, ковбасу, напої. Взявши все необхідне, зробивши фото навпроти полиць з пляшками пива, ми попрямували до каси.

— От дідько, — вилаявся Ілля, відкривши свій пакет для продуктів, — минулого разу в нього пролився йогурт, а я забув помити. Тепер все буде брудним.

«Як же це на тебе схоже», — подумала я з ніжністю.

— Візьми, будь ласка, нам додому побільше одноразових пакетів, — попросив Ілля, коли розраховувався, і я слухняно все зробила. А потім ми пішли додому. Вже не пам'ятаю, про що ми говорили, нам просто було добре вдвох і комфортно. Я багато чого зрозуміла тепер, і стала більш спокійно реагувати на слова і вчинки Іллі, адже це єдине, що у нього було — право говорити, можливість мріяти, робити дурниці, сидіти в соцмережі, раз у житті поїхати до Риму, адже він не працював, тулився в маленькій кімнаті. Все, що у нього було, — це спогади.

Тому, коли ввечері Ілля почав знову розповідати про одну дівчину, яка одного разу попросила прихистити її у себе на кілька днів, я анітрохи не засмутилася. А Ілля і не став розвивати цю тему.

— У будь-якому випадку, вона провела тут тільки одну ніч, а потім переїхала в інше місце, — закінчив він.

«І я розумію, чому вона це зробила», — подумала я, оглядаючи його кімнату.

— А ти? — запитав Ілля. — Казала, що восени з якимось хлопцем ходила каву пити. І що, тільки цим все обмежилося?

— Так, більше я не захотіла бачитися з ним, — відповіла я, цілуючи Іллю в щічку.

— Чому?

— Тому що він — не ти.

Ілля розсміявся, і я знову його поцілувала.

— Ти навіть не уявляєш, який ти особливий. Ти найкращий у світі.

Пізніше я задала Іллі запитання:

— Скажи, а ти зовсім мене не ревнуєш через те, що я каву з кимось п'ю?

— Анітрохи. Кава — це дрібниці. Звичайно, якби ви цілувалися або щось більше, то тоді мені було б неприємно. А кава — це нестрашно.

— Я теж так гадаю. Знаєш, я багато чого зрозуміла. Я знаю, що ми далеко одне від одного, у кожного своє життя. Я дарую тобі свободу, тому що кохаю щиро, по-справжньому. Я розумію, що ти можеш бачитися з іншими дівчатами, тільки, будь ласка, не розповідай мені про це. Я не хочу про них знати.

— Кохана, ти просто диво, — сказав Ілля, лягаючи поруч зі мною й міцно обіймаючи. — Які інші? Що за розмови? Давай краще музику послухаємо, кліпи подивимося.

— Давай. До речі, завтра нам потрібно поїхати в центр, я хочу сходити з тобою в кафе, купити собі щось з одягу, а ще фотографуватися.

— Звичайно, мила, все зробимо.

Мені було дуже шкода, що цей день добігав кінця, як і вся моя поїздка. Жити далі без Іллі мені здавалося неможливим.

Останній день разом. Він був ідеальний.

— Я кохаю тебе, я так сильно кохаю тебе, — казав мені Ілля, стоячи переді мною на колінах, і очі його не були порожніми, ні.

Ми цілувалися, обнімалися, кохалися весь день. Ми так і не поїхали в місто, тому що не хотіли втрачати ці дорогоцінні хвилини близькості.

— Поїдемо завтра зранку перед аеропортом і виконаємо всі пункти твого списку.

— А як же твій лікар?

— Мені все одно, я не піду до нього, я буду з тобою.

Ілля навіть не слухав цього дня свою звичну музику: сьогодні звучали тільки романтичні пісні. Ми лежали, моя голова покоїлася на його грудях. Тиша, спокій, радість, ніжність, безмірна любов.

«Ілля… Ілля… Мій милий Ілля… Як же складно тобі живеться. Як мало людей тебе розуміє. Твій стиль життя, твої думки, почуття — все відображає твій внутрішній світ, сповнений болем, сумнівами і глибоким розумінням сутності речей. Я б все віддала за те, щоб прожити з тобою ось так все життя: в цій маленькій кімнатці, без роботи і грошей, але в твоїх обіймах. Чому мені потрібно їхати тоді, коли тільки зараз я по-справжньому пізнала тебе? Коли ми побачимося наступного разу? Я знаю, що ти кохаєш мене, але чи вистачить тобі рішучості, сміливості, сили долати перешкоди, щоб бути зі мною, чи ти здасися, навіть не спробувавши? Чи достукалася я до твого серця? Я відчуваю, що ти мені відкрився, але чи не відгородишся ти від мене знову? Кохаю тебе. Наше єднання душ зводить мене з розуму. Як не померти від надлишку почуттів? Як злитися ще сильніше і глибше?»

З моїх очей потекли сльози. Якраз в цей момент Ілля почав гладити моє обличчя.

— Гей, що сталося? — прошепотів він.

— Нічого, це від щастя, — відповіла я, даючи волю емоціям.

— Мила, кохана моя! — Ілля почав цілувати мої сльозинки, притискаючись до мене всім тілом. Я була йому потрібна так сильно, як і він мені. Це були найчарівніші хвилини мого життя, заради яких варто було страждати раніше.

— Я дуже щасливий, — сказав Ілля трохи пізніше, коли я заспокоїлася, і ми просто розмовляли, — зі мною ще такого не було. Ти зі мною вже стільки днів, а я не втомився, мені добре з тобою і легко. У мене ні з ким раніше такого не було.

— Я розумію, про що ти кажеш. Зі мною те саме відбувається.

Пізніше ми повечеряли, прийняли душ,