Семен Дмитрович Скляренко - Святослав (укр.)
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І тоді в усій величі своїй постав перед ними древній город над Дніпром, город, стіни якого закладені були князем Києм. Багато літ минуло відтоді, а вони росли й зміцнювались, як і все за ними, як і все навкруг Києвого города над Дніпром.
Три гори височіли вдалині, і до них прикуті були очі всіх на лодії: Києва гора, де й був тепер княжий город – Гора, гора Щекавиця, де поставив перші стіни Київ брат Щек, та ще гора Хоревиця – вотчина Хорива, другого брата Кия.
Колись це були три двори-городища на горах над Дніпром. Тепер над всі гори стояв Київ-город з високими стінами, вежами й дахами княжих теремів, що золотом грали в промінні згасаючого сонця, з схилами, що круто обривались над Дніпром, густими лісами, що оточували город, глибокими юрами, в яких уже лежали пізні темні тіні. Це й була Гора, справжнє орлине гніздо над Дніпром, з стін якого на багато поприщ видно було все навкруг, але до якого жоден ворог не міг доступитись.
Невпізнанно змінився Київ-город відтоді, коли було закладено перші його стіни. Вже не тільки на Горі жили тепер люди. Одразу ж біля стін города скрізь на схилах виростав новий город, де жила княгиня Ольга й чимало бояр. Над Боричевим узвозом, над ярами, а часто і в них у цю годину видно було вогні й димки – там жило й трудилось передграддя, за ним до Почайни тягнувся Подол, ще далі Оболонь – рольні землі князів, воєвод, бояр.
– Чуден Борисфен і город твій, княже Святославе! – вигукнув, дивлячись на гори й плесо Дніпра, василік Калокір.
– Може б, ми стали до берега й подивились звідти на Київ, – запропонував князь Святослав.
– О, я був би вельми радий! – захоплено відповів Калокір.
І саме тоді, коли ніс лодії зарився у пісок на Чорториї і коли князь Святослав, Калокір, а за ними княжич Уліб, бояри й толковини сходили на берег, саме тоді василік уповільнив крок, пішов поряд з князем і тихо промовив:
– Може б, ми пішли далі самі, з тобою тільки, княже?
Ці слова були сказані не через толковинів, а звичайною руською мовою, і тому князь Святослав зупинився, здивовано поглянув на посла імператора.
– Я хотів би поговорити тільки з тобою, віч-на-віч, – ще раз сказав Калокір.
– Добро! – так тихо, що ніхто з бояр його не почув, промовив князь Святослав.
І, коли всі зійшли на берег, він звернувся до брата Уліба, бояр, толковинів:
– Ми підемо з патрикієм Калокіром удвох, хочу показати йому береги, а ви тут спочиньте…
Коси над Чорториєм сягали далеко в Дніпро жовтогарячими стрілами, навкруг них перламутром мінились води, у берегах ледь зітхали заблукалі хвилі. Князь Святослав і патрикій Калокір довго йшли тугим, змоченим піском, що рипів під їхніми ногами. Уже далеко позаду лишилась лодія з людьми, велика тиша приймала й обгортала їх, тільки сполошені кряки й кулики тоскно кричали й били крилами. А вони йшли далі й далі – у роздумах і мовчанні…
– Отже, ти знаєш нашу мову? – зупинився нарешті князь Святослав і подивився на василіка Візантії.
Калокір також зупинився. Він довго стояв – з темним, засмаглим обличчям і гострими вилицями, на які лягав відсвіт червоного сонця, горбоносий, з примруженими очима, що дивились на Київ і Дніпро. Щось уперто думав, а потім посміхнувся до князя й відповів:
– Так, княже Святославе… Я знаю твою мову і добре знаю руських людей.
– Хто ж ти єси?
Від правого берега Дніпра, з Оболоні, війнув вечірній вітер, і темне, підперезане шнуром платно обхопило кощавий стан патрикія.
– Імператор Никифор, – сказав Калокір, – послав мене як василіка свого з Константинополя, але я живу в Кліматах, у Херсонесі, де батько мій служить протевоном[136]. А херсоніти, як відомо князеві, і русів, і мову їх добре знають…
– Честь і слава імператору ромеїв, – сказав князь Святослав, – що посилає своїми василіками до нас людей, які знають Русь. Але якщо імператор посилає василіком до мене таку поважну людину, то, певне, не тільки заради того, щоб передати своє вітання?!
– Звичайно, ні, – посміхнувся Калокір. – Імператор Никифор велів дякувати за любов, сущу між імперією і Руссю, і за те, що князі руські вже не раз допомагали їм могутньою збройною силою, а тепер імператор Никифор просив, щоб ти ще раз допоміг йому, княже Святославе.
– Проти кого ж думає іти на брань імператор Никифор?
– Імперія не може починати зараз брані сама, – відповів Калокір, – бо неспокійно в Азії і Єгипті… Але імператор Никифор посварився з болгарами і мусить негайно покарати їх, а тому просить князя Святослава піти з воями своїми на Болгарію й скорити її.
Калокір замовк, але одразу додав:
– За це імператор Никифор щедро подякує князеві Святославу і його воям… На хеландіях у мене лежить для тебе, княже, п’ятнадцять кентинаріїв[137] золота.
Князь Святослав не затримався з відповіддю, але це була, здається, не та відповідь, на яку міг розраховувати василік Калокір.
– Дивно мені це чути, – одверто сказав князь. – Ти говорив правду, за рядом, який давні князі наші уклали з Візантією, Русь не раз давала їм поміч збройною силою…
– О, вої русів – добрі вої. Це знає весь світ! – захоплено вигукнув Калокір і облизав пересохлі уста.
Князь Святослав ніби не почув його слів і вів далі:
– Але як може імператор Никифор просити в мене помочі проти болгар? Адже, наскільки я знаю, між імператорами ромеїв і Болгарією існує мир. Кесар одружений з дочкою римського імператора, Візантія навіть дає дань болгарам…
– Який мир і що за дань? – голосно засміявся василік. – Усі кагани болгарські, а найпаче гордий каган Симеон, люто ворогували з ромеями, завдавали їм великої шкоди. За Петра, сина Симеона, між Візантією і болгарами був нібито мир. Кесар Петро – це правда – взяв собі в жони дочку імператора Христофора. Але болгари однаково носили й носять у своїх серцях люту ненависть до ромеїв, вже давно пів-Болгарії іде проти Константинополя і одмовилось від Петра й Преслави. А тепер, коли дочка імператора Христофора і дружина кесаря Петра Ірина померла, імператор Никифор відмовився платити дань болгарам, послів кесаря, що з’явились по неї до Константинополя, велів бити по обличчю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Святослав (укр.)», після закриття браузера.