Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Ого! – видихнув Єжи. – Вона що, чекає дитину?

Тарас відмахнувся рукою від припущення сусіда.

– Ні, але скоро чекатиме. Якщо все буде гаразд!

– А хто буде свідком? – обережно запитав Єжи.

Тарас завмер. Про свідка він іще не думав. Перебрав у голові галерею своїх друзів та знайомих і ні на кому навіть спершу не зупинився.

– Не знаю, – після паузи сказав він.

– Тарасе, – Єжи Астровський заговорив так солодко, немов щойно поклав собі в рот із цукорниці дві повні ложки, – візьми мене! Ми ж знаємо один одного не перший рік!

– Та ти що! – вирвалось у Тараса із щирим нерозумінням. – Та який із тебе свідок на весіллі!

– Чому?! – образився гість. – Я вже декілька місяців не п'ю, стежу за собою, допомагаю безхатькам і чесно заробляю на життя!..

– Та ні, я не про це, – Тарас зітхнув. – Свідок має бути молодий і неодружений…

– Я неодружений, – майже пошепки мовив Єжи. Його обличчя зблідло, а погляд погас.

– Ні, – вже м'якше мовив Тарас. – Ти не підходиш. Вибач!

Єжи встав із-за столу й різко, немов усі його м'язи раптом розслабилися, упав перед Тарасом на коліна.

– Візьми мене! – почав благати він. – Ти не розумієш, як це для мене важливо!

– Оксана буде проти! – задумливо мовив Тарас.

– Лише з вигляду! Це у неї поза така неприступна! А всередині, в душі, вона буде лише рада! Розумієш! Жінки, вони всі такі! Говорять голосно «Ні!», щоб потім тихо сказати «Так!». Я досвідчений, знаю, що говорю!

– Ну… Я в неї спочатку запитаю!

– Не потрібно! Ну як ти не розумієш, – в очах у Єжи з'явилися сльози. – Це ж питання мого життя та смерті! Якщо ти не візьмеш мене свідком, то в день твого весілля відбудеться мій похорон!

– Єжи, це безглуздий шантаж, – Тарас скривив губи.

– Це не шантаж, це життя! Тобі, видно, на моє життя наплювати! А я заради тебе сходинку замінив!

– Заради мене? – обурився Тарас. – Може, ти заради мене ввесь торт нещодавно з'їв?!

Єжи Астровський, немов захищаючись, виставив уперед долоню правої руки.

– Не будьмо про це, – попросив він. – Я, до речі, по цій сходинці не ступаю. Я нижче живу! А ти живеш тут, на другому поверсі!

– А ти до мене в гості не ходиш по цій сходинці?! Підведися з колін і сядь за стіл!

– Тільки якщо ти пообіцяєш, що візьмеш мене свідком. Тарас несподівано відчув себе стомленим. «Тільки цього мені бракувало, і то в такий важливий день!» – подумав він.

І опустив погляд на сусіда, який усе ще стояв навколішки в чорному костюмі «Адідас» і в білих кросівках.

– Подивимось, – сказав Тарас.

Єжи заперечливо захитав головою.

– Я звідси не піду, поки не скажеш «Так!», – мовив він несподівано твердо.

– Ти так і з жінками розмовляєш? – Тарас засмучено похитав головою. – Гаразд. Так… Напевно…

– Так чи напевно?…

– Напевно, так.

– Ти сам сказав «так», – мовив Єжи, напрочуд бадьоро підводячись із колін. – Тільки не забудь сказати, коли і де! Треба буде в секонд-хенд зайти, я собі там костюмчик для твого весілля підберу! Ой, а який сьогодні день?

– Середа.

– Середа, – заусміхався Єжи. – Мені пора! Я сьогодні у Винниках бомжів стрижу! Може, й Оксану побачу! їй привіт од тебе переказати?

– Ні, будь ласка, не треба! – попросив Тарас.

Зачинивши за сусідом двері, Тарас зайшов у ванну і добряче вмив обличчя холодною водою. Він із жахом уявив собі, що скаже Оксана, коли дізнається, що свідком на весіллі буде Єжи. Ні, поки що він їй говорити про це не буде. Краще в останню мить.

І тут задзвонив телефон. Оксана немов відчула, що він думає у цей момент саме про неї.

– Ну? – запитала вона. – Де я можу подивитися на твою обраницю?

– У «Старому роялі», о першій, – повідомив він.

– Чудово, ти спеціально вибрав ресторанчик поряд із моїм будинком?! Дякую!

Після розмови з Оксаною Тарас довго й нерухомо сидів за столом і налаштовувався на щастя. Він згадав, як один знайомий, захопившись східними філософіями, розповідав, як щоранку налаштовувається внутрішньо на щастя і потім увесь день у нього минає здорово, «як після викуреного косяка з травичкою». Хвилин через п'ять Тарас зрозумів, що налаштовуватися внутрішньо йому не вдасться. Видно, не вистачало саме того косяка, про який полюбляв говорити знайомий. Тому одягнувся Тарас і вирушив до площі Ринок, туди, куди через годину само і своїми ніжками мало прийти його щастя.

Розділ 54

Коли до входу в ресторан залишалося метрів двадцять-тридцять, із неба посипалася колюча крижана крупа і вітер різко похолоднішає. Здивований Тарас зупинився, подивився вгору і побачив сотні крижаних крупинок, що падали. Вони били по щоках, ударялися об тротуар і розсипалися під ногами, немов білі іскри.

– От і зима. – Тарас зітхнув.

І відразу іншою, більш поспішною ходою заквапився до «Старого рояля».

У першому залі ресторану всі столики були зайняті. Клієнти, обідаючи, жваво розмовляли. Слова, що виривались із загального гамору, підказували: серед тих, хто обідав, були і бізнесмени, і прокурори. Другий зал, зазвичай використовуваний для банкетів, виявився майже порожнім. Лише одна парочка там обідала, з вигляду абсолютно не закохана, а радше об'єднана якимись діловими стосунками. У жінки, красивої й немолодої, праворуч від тарілки та приборів лежав великий калькулятор, до якого вона регулярно повертала свій погляд, одночасно й жуючи їжу, і розмовляючи з пристойно одягненим чоловіком, у якого праворуч від їжі лежали файлики з документами. Він раз у раз міняв їх місцями, нахилявся над черговим витягнутим наверх пачки файлом і щось диктував своїй співобідниці. Тарас зайняв кутовий столик і подивився на мобільник. До зустрічі залишалося дванадцять хвилин. Але раптом Дарка злякається, не побачивши його в першому залі?

Тарас вислав Дарці смс-ку зі своїми точними координатами.

Підійшла офіціантка, вручила йому меню в твердій обкладинці. Спершу Тарас замовив пляшку боржомі.

Пробігши поглядом давно знайоме меню, він раптом замислився не про їжу, а про зиму. Щось підказувало йому: вона дійсно ось-ось почнеться і, як завжди, змінить не лише температуру життя, але і його ритм. У роботі, а отже, і в заробітку настане сезонна перерва. їзда по бруківці, вкритій льодом або снігом, – справа небезпечна, гнати не можна, летіти на своєму «опелі» вгору-вниз по Кримській або Лісовій буде неможливо. Та й клієнти взимку зазвичай утрачають інтерес до власного здоров'я. А якщо і відчують себе погано, то починають удаватися до самолікування і лікуються переважно алкоголем і спогадами про юність. Одне добре, запити у