Артур Конан Дойль - Утрачений світ

й кивком запросив молодого художника. Той переступив одною ногою через поріг і вражено застиг на місці. Кімната в яких тридцять квадратних футів уся була закладена золотом. Великі бруски у формі цеглин застеляли всю підлогу, а попід стінами стоси їх вивищувалися до самої стелі. Кімната була без вікна, і світло однієї-єдиної електричної лампи викликало тьмяне жовтаве мерехтіння суцільних завалів коштовного металу зусібіч і червонястий відблиск від покритої золотом підлоги.

— Це моя скарбівня, — зауважив власник Великого Палацу. — Як ви бачите, тут тепер набралися чималі запаси. Останнім часом імпорт у мене перевищував експорт. Ви ж розумієте, що на мені тепер лежать також інші й навіть відповідальніші обов'язки, ніж виробництво золота. Тут я складую свою продукцію перед відправкою. В мене заведено майже щовечора відправляти ящик золота до Лондона. Продаж його покладено на сімнадцятьох агентів. Кожен із них думає, що він у мене один, і кожному страх кортить дізнатися, звідки я дістаю так багато золота найвищої проби. Вони кажуть, що більш ні від кого не надходить на ринок такого чистого золота. Поширений, мабуть, погляд, що я посередник власника котрогось нового південноафриканського родовища, який воліє залишатися в тіні. То в яку суму оцінили б ви все золото в цій кімнаті? Щось же воно таки варте, бо це майже тиждень моєї роботи.

— Сума, безперечно, має бути фантастична, — озвався Роберт, обвівши поглядом стоси золота. — Десь так із півтораста тисяч фунтів?

— Е ні, любий мій, воно варте куди більше! — скрикнув, сміючись, Рафлс Гоу, — Ось я прикину. Візьмім по три фунти десять шилінгів за унцію, що майже на десять шилінгів нижче пересічної ціни. Це дає згрубша п'ятдесят шість фунтів стерлінгів за фунт ваги. Кожен з цих брусків важить тридцять шість фунтів, отже, ціна кожного понад дві тисячі фунтів стерлінгів. Тут по п'ятсот брусків попід кожною з трьох стін, під четвертою стіною їх тільки триста, бо там двері, і ще не менш як двісті на підлозі, загалом це приблизно дві тисячі брусків. Отже, мій юначе, будь-який біржовик, придбавши все це золото за чотири мільйони фунтів, мав би всі підстави вважати, що йому вельми пощастило.

— І це тільки за тиждень роботи! — вихопилось у Роберта. — У мене аж голова паморочиться.

— Тож тепер ви повірите мені, коли я скажу, що на жоден з тих великих моїх планів у мене не забракне коштів. А тепер пройдім до лабораторії, я вам покажу, як це робиться на практиці.

Серед цієї робочої кімнати стояв пристрій, схожий на великі лещата. Він складався з двох чималих пластин бронзового кольору і не меншого сталевого гвинта, за допомогою якого ті пластини стягувалися. До пластин тяглося безліч дротиків від динамо-машини біля протилежної стіни. Внизу під тим пристроєм містився ізоляційний стіл, а скляна стільниця його мала посередині заглибини у вигляді жолобків.

— Зараз вам стане ясно, що тут відбувається, — промовив Рафлс Гоу, скидаючи піджака й натягуючи закіптюжену й вимащену полотняну куртку. — Спершу треба трохи підшурувати вогонь. — Він наліг на великі міхи, у відповідь на що посилилося гуготіння з горна. — Оце вже краще. Що більша температура, то сильніший струм і швидше йде процес. Тепер берімся до свинцю. Допоможіть його перенести.

Вони підняли з підлоги кільканадцять свинцевих брусків і переклали на скляний стіл. Там Гоу прикріпив до них зобабіч бронзові пластини й міцно закрутив гвинта.

— Давніше це був надто забарний процес, — зауважив він, — але тепер я маю різні пристосування, що набагато скоротило час. Зараз я увімкну струм, і ми почнемо.

Він узявся за довгий скляний рубильник, що стирчав серед дротиків, і опустив його. Щось різко клацнуло, після чого почувся безперервний гул, супроводжуваний потріскуванням і спалахами іскор. Від двох електродів сприскували потужні вогняні струмені, і навколо свинцевих брусків з'явився ореол золотавого іскріння, яке сичало й поклацувало, мов пістолетні постріли. Повітря сповнилося своєрідним гострим запахом озону.

— Потужність струму величезна, — сказав Рафлс Гоу, що наглядав за перебігом процесу, тримаючи на долоні годинника. — Органічна речовина блискавично перетворюється на протіл. Треба добре орієнтуватися в механізмі досліду, адже будь-яка помилка може завдати серйозної травми операторові. Тут же залучено неймовірно велику енергію. Бачите, свинець уже починає трансформуватись.

На загальній тьмаво-сірій брилі й справді почали наростати сріблясті росинки, з тенькотом скрапуючи на скляні жолобки внизу. Так поволі розтоплявся свинець, мов крижана бурулька на сонці, електроди від зменшення свинцевого бруска зсовувалися дедалі ближче один до одного, аж поки й зовсім зійшлися посередині, а замість шматка твердого металу лишилася ртутна калюжка. Гоу опустив у ртуть два маленькі електроди, і вона почала поступово гуснути й тверднути, перетворившись урешті на грудку жовтувато-бронзового кольору.

— Тепер у нас в жолобках платина, — пояснив Рафлс Гоу. — Зараз ми виймемо її і помістимо між двома великими електродами. Знову вмикаємо струм… Ось ви бачите, як метал потроху темнішає і набирає інтенсивнішої барви… Ну, гадаю, що вже процес завершився.

Гоу вимкнув рубильника, прибрав електроди, і вони обоє побачили перед собою кільканадцять грудок червонаво-іскристого золота.

— Згідно з розрахунками паша ранкова робота дасть нам двадцять чотири тисячі фунтів, а забрала вона у нас не більш як двадцять хвилин, — зауважив алхімік, беручи один за одним бруски золота й перекидаючи їх на купу таких самих шматків, що лежали долі.

— А з цим зливком ми проведемо далі наш дослід, — сказав він, показуючи на останнього бруска на ізоляційному столі. — Для зовнішнього світу це видалося б надто дорого — дві тисячі фунтів на один дослід, але у нас, як ви розумієте, масштаби інші. Зараз ви побачите, як ця речовина пройде всю гаму видозмін у межах металів.

Першим з усіх смертних після самого винахідника Роберт став свідком того, як золота маса під дією електродів швидко й послідовно пройшла через стадії барію, олова, срібла, міді й заліза. На очах у нього довгі білі електричні іскри ставали червоногарячими від стронцію, пурпуровими від калію, жовтими від марганцю. І нарешті, пройшовши крізь сотню перетворень, метал зовсім розпався і перед очима Роберта лишилася лежати на скляній стільниці невеличка купка пухнастого сірого пороху.

— Це і є протіл, — сказав Гоу, перебираючи порох пальцями. — Хіміки майбутнього, можливо, розкладуть його на дальші елементи, але для мене це Ultima Thule[7].

Помовчавши трохи, він поновив свою мову:

— Отже, вам, Роберте, я показав достатньо, щоб ви зрозуміли в основних рисах суть мого методу. Це велика моя таємниця. Ця таємниця дає тому, хто опанував її, таку велику могутність, якої жодна