Володимир Опанасович Обручев - В нетрях Центральної Азії

кілька разів на протязі кількох днів підряд, іноді цілого тижня, а в інші пори року, особливо влітку, зрідка.

Козаки сказали, що цієї осені Ібе дув уже кілька разів, але не сильно, і розігрався цього дня вперше. На моє запитання, чи великий у них запас сіна для коней, вони відповіли, що невеликий, але в тихі дні коней виганяють у долину на берег озера Джаланаш, де вони можуть поживитися тростиною, особливо навесні та влітку.

Смерком я пішов з Очиром до начальника поста за обіцяним сіном. Він відпустив його, але по ціні вдвічі вищій, ніж у Чугучаку на базарі, і я певен, що він, в усякому разі, половину поклав собі до кишені. На моє запитання, скільки часу дме Ібе і чи зможу я ще одержати сіно, якщо вітер триватиме, він відповів, що навряд чи відпустить сіна ще раз, але сподівається, по деяких прикметах, що вночі Ібе вщухне.

Гул і свист вітру в повітрі над постом тривали весь день. Удень ми спробували погнати верблюдів попастись вище по ущелині річки і іпо черзі стерегли їх, щоб вони не пішли далеко. Вони підживились трохи, але на ніч ми все-таки видали їм по порції макухи, якою запаслись на всякий випадок у Чугучаку, а коням дали по пригорщі вівса, який ми теж мали про запас. На ніч вони одержали сіно, яке поїли не дуже охоче: воно було досить старе і пересохле. Коїзак, мабуть, з наказу офіцера, нагріб саме тільки злежале на сіннику. Та ми були задоволені і з цього, бо без нього коні залишилися б голодні.

Буря тривала за північ і лише на світанку почала вщухати, а до сходу сонця вітер зовсім. ущух, і ми спішно згорнули табір, нав'ючили верблюдів і поїхали вниз ущелиною Токти. Відстань до її гирла, по якому ми напередодні повзли понад годину, пройшли тепер за двадцять хвилин, отже, пост знаходився на відстані менше двох верст від гирла річки Токти. Тут ми могли бачити наслідки роботи Ібе: сніг, що лежав напередодні в багатьох місцях під захистом кущів та в западинах, а також на схилах горбів Джавлаули на східній окраїні воріт, зовсім зник, а річка Токти, яка була вкрита кригою, скресла, і вода дзюркотіла поміж закраїнами, в яких ще збереглися рештки криги. Сонце зійшло над східними горами, і стало тепліше.

Ми звернули на південь вздовж західної окраїни воріт і цілий день ішли вздовж неї. Після полудня знявся північний вітер і температура знизилась. Місцевість не викликала великого інтересу: праворуч простягались невеликі заокруглені висоти Джунгарського Алатау, вкриті лише дрібною степовою пожовклою рослинністю; ліворуч спочатку ще продовжувались скелясті горби Джавлаули, а потім пішли плоскі м'які ували східної окраїни воріт, такі ж похмурі, жовті, а за ними виступали більш високі скелясті гори проміжку між Кертау Барлику та окраїною Майлі. Широке дно Долини воріт простягалося вздовж нашої дороги. Надвечір дорога розділилась: права продовжувала йти вздовж підніжжя Алатау, ліва пішла навскоси через долину. Лобсин звернув на ліву ї сказав мені:

— Козаки митного поста наказали йти лівою дорогою. Вони сказали: «Там знайдете увечері воду і корм для тварин; це джерело Кок-Адир, там є дерева, кущі, чий, тростина».

Справді, коли закінчилась западина воріт, ми побачили невеликий оазис: групу тополь та кущів тамариску, зарості тростини навколо джерела, що витікало біля підніжжя горбів, снопи чию. Корму для тварин було досить, і ми зупинились на ночівлю. За весь день не зустріли жодної людини, ворота були пустинні.

Коли смерклося, я з рушницею обійшов околиці, розраховуючи на яку-небудь здобич, бо запас м'яса, який ми взяли в Чугучаку, кінчився, а на посту у козаків самих його не було. Горби поблизу нашої стоянки являли собою виходи різних кам'яних порід, з'їдених нішами та западинами, наче їх гризли якісь великі тварини. Ніші на схилах мали таку величину, що в них міг би лягти великий собака, але вони не зливалися одна з одною, як у горбах, які ми бачили в Джаїрі біля річки Ангирти.

Під час обходу цих горбів мені вдалося підстрелити двох зайців. Північний вітер тривав і вночі, тим-то ми вкрилися тепліше. Для тварин Лобсин та Очир встигли нарізати тростини і чию, поки я обходив горби з рушницею, і ми не відпускали їх на ніч.

Вранці пішли далі вздовж східного підніжжя Долини воріт, що являло собою плоскі горби, на гребені яких подекуди виступали пласти грубих пісковиків з галькою, тоді як інші горби густо поросли тамариском. У проміжках між ними поверхня грунту часто являла собою довгі плоскі пасмочка, що цілком складалися з щебеню завбільшки з лісовий горіх. Ці пасмочка мали положистий південний схил і більш крутий північний і, очевидно, були наметені силою Ібе, що заносив з собою і пісок, і щебінь, який йому було вже не під силу піднімати в повітря, перекочував і, відвіявши від усякого дріб'язку, нагромаджував такими пасмами, які своєю формою нагадували брижі, що утворюються на поверхні сипучого. піску під час вітру, але мали до двох четвертей висоти і до трьох-чотирьох кроків у поперечнику. Можна було собі уявити, з якою силою дув тут Ібе, створюючи ці пасмочка відвіяного щебеню на дні долини.

По дорозі до Лхаси є високі перевали.

Години через дві ми вийшли з цих горбів у западину озера Ебі-Нур; це озеро видно було попереду, але ближче неважко було помітити стару берегову лінію озера, на невеликій висоті над сучасним рівнем, у вигляді укосу з дрібного щебеню, розчленованого вітрами на поперечні до долини пасмочка. Ця лінія ясно свідчила про усихання озера. Самий берег озера вразив нас своїми формами; він складався з крижаних брил, завтовшки з цілу четверть, безладно накиданих одна на одну в лежачому, похилому та стоячому положеннях. Між ними ше де-не-де видно було сніг, але на брилах його здебільшого не було. Очевидно, це були в мініатюрі тороси полярної криги, нагромаджені під час Ібе, який спочатку поламав лід замерзлого вже озера, а потім накидав його брили вздовж берегів.

Північний вітер схвилював озеро, яке цілком скресло, його південний берег видно було вдалині, також з білою каймою торосів. Ми обійшли озеро східним берегом, що зайняло годину з чимось; йшли по твердому пляжу, укріпленому морозом, між торосами криги праворуч і старою береговою лінією ліворуч. Ще далі наліво зводились уже плоскі горби окраїни хребта Майлі, які простягались на схід. Південний берег озера також являв собою тороси, але сюди