Аврора Лав - Берегиня Серця Атлантиди, Аврора Лав

— Не зважай, — відповіла я.

Мені не хотілося посвячувати її у свої переживання. Я добре до неї ставилася, але не могла зрозуміти її справжніх мотивів. Вона піклується про мене за наказом королеви? Чи це лише привід, а насправді вона хоче бути поруч через Аелара? Або… можливо, це її щире бажання допомогти? Я не знала. І саме тому не хотіла відкриватися.

— Але ж я бачу, — тихо сказала Таріель. Її голос був спокійним, але в ньому вчувалася якась м’яка наполегливість. — Енжела, я справді бачу, як ти змінилася. Ти можеш поділитися зі мною. Що тебе турбує? Я хочу допомогти.

— Таріель, все в порядку. Просто… — Я замовкла, намагаючись підібрати слова.

— Ні, Енжела. Я бачу, що тебе щось тривожить.

Я зітхнула.

— Все гаразд, але я справді виснажена. Занадто багато нового, занадто багато знань. Магія Альвів вимагає величезної концентрації та енергії, а мені це дається важко. Сподіваюся, що після завтрашнього обряду все зміниться і я зможу легше керувати цією силою. Можливо, тоді й почуватимуся краще. Тому не переймайся, правда. Все гаразд.

Дівчина кивнула, погоджуючись зі мною… або лише удала, що погоджується. Її погляд ковзнув до моєї неторканої вечері. Я відставила тарілку вбік і знизала плечима — мовляв, апетиту немає.

— О, ось де ти! А я тебе всюди шукаю, — долинув до мене мелодійний голос Анаріель. — Що ти тут робиш? Ходімо швидше!

Я здивовано кліпнула, не розуміючи, що відбувається, але дівчина була налаштована рішуче. Вона схопила мене за руку й потягнула за собою. Таріель лише здивовано зиркнула на нас, проте Анаріель не звертала на її реакцію жодної уваги. Вона поспішно вивела мене з альтанки, навіть не давши часу попрощатися.

Відійшовши на достатню відстань, Анаріель нарешті заговорила:

— Я не розумію. Чесно. Не розумію, чому вона весь час вештається біля тебе. Ти не подумай нічого поганого, я дуже люблю й шаную Таріель. Але ж усі знають, що вона по вуха закохана у твого Аелара.

Вона швидко глянула на мене й підняла руки, ніби захищаючись від мого погляду.

— І не дивись на мене так. Я бачу, що ти давно це зрозуміла. Тому тим більше не можу зрозуміти, чому вона не відходить від тебе.

Мені було нічого відповісти, адже це й так було очевидно. Я не хотіла ділитися припущеннями, що, можливо, це наказ королеви. Екосистема Альвхейму справді нагадувала одну велику сім’ю, де всі щиро любили й поважали одне одного. Вони ставилися одне до одного як до рідних, і я не бажала кидати тінь на королеву.

— Знаєш, — зрештою продовжила Анаріель, — я завжди добре ставилася до твоєї мами. Вона була для мене близькою подругою. Але для Таріель, певного часу, вона стала найкращою подругою. І коли всім було очевидно, що між нею й Аеларом щось відбувається, Таріель не відступила. Вона постійно перебувала поруч, плуталася у них під ногами… і, певною мірою, заважала. Я навіть думаю, що твоя мама, знаючи про почуття Таріель до Аелара, не могла зробити крок уперед. Вона завжди говорила, що вони з Аеларом просто друзі, але всім було зрозуміло, що між ними були справжні почуття. І, знаєш… Я вважаю, що в цьому провина Таріель. Вона заважала їм. Твоя мама, з поваги до неї, не захотіла переступити ту межу, знаючи, як це важливо для Таріель, і що це завдасть їй болю. І це… дуже прикро.

— Можливо, ти маєш рацію. Між ними щось було, коли вони були на Землі. Але потім їхні шляхи розійшлися, і тоді вона зустріла мого батька.

Запала тиша.

— Я чесно не хочу втручатися у ваші відносини…

— Але…? — сказала я з усмішкою, вже передчуваючи продовження.

Дівчина зітхнула й поправила локон свого бездоганно заплетеного волосся.

— Ти схожа на неї. І це не… ну…

— Дивно? — допомогла я підібрати слово.

— Так. Чи не вважаєш ти це неправильним? Тобто, можливо, його почуття до тебе… ну, знаєш…

Звичайно, я все це розуміла. І частково в цьому була правда. Але насправді між нами нічого немає, і ніхто не повинен про це знати. Я вирішила підіграти, розкривши частину правди. Мені не хотілося обманювати її, адже ніхто в Альвхеймі не заслуговував на такий обман.

— Так, ти права. Спочатку так і було. Він не планував нашу зустріч, але так сталося. Спочатку я зацікавила його саме через схожість із нею, а потім він пізнав мене справжню. І зараз Аелар цінує саме мене.

Анаріель схвально кивнула. Їй сподобалося те, що я сказала.

— А куди, до речі, ти мене тягнеш? — нарешті запитала я, усвідомлюючи, що ми йдемо з міста.

— Завтра важливий день, і до нього треба підготуватися. Я зголосилася допомогти. Аделаїда не проти, — відповіла вона, нічого додатково не пояснюючи. — Можна поставити ще одне особисте питання?

— Валяй.

— А ви з Аеларом думали про обітницю Доль?

Я подивилася на неї з запитанням.

— Шлюб, — пояснила вона.

— О… — ледве змогла я вимовити це слово.

Мені знадобився час, щоб зібратися з думками. Серце стислося від неймовірної туги за Еваном. Нарешті, прочистивши горло, я мовила:

— Цього не буде. Я смертна. Не хочу його обтяжувати.

Анаріель нічого не сказала, а я сама навіть не знала, чому так відповіла.