Томас Харріс - Ганнібал

— Ні, — відказав Крендлер, миттєво все обдумавши. — Ти отримав відповідь від Квестури щодо комп’ютера Лектера?

— Ні, сер.

— Тоді жодних нових даних у ПЗНЗ, доки ми не переконаємося, що Лектер не має доступу до системи. Він міг скористатися паролем Пацці. Або ж Старлінг читає матеріали справи та все переказує Лектерові, як вона робила у Флоренції.

— Ага, точно, зрозуміло. Плівку можуть забрати співробітники польового офісу в Аннаполісі.

— Я сам про це подбаю.

Пікфорд продиктував адресу винної крамнички.

— Продовжуй працювати з передплатами, — наказав Крендлер. — Можеш повідомити Кроуфорда про журнали, коли він повернеться на роботу. Хай організує стеження за поштовими відділеннями після десятого числа.

Крендлер набрав номер Мейсона й вибіг зі свого міського будинку в Джорджтауні, легко рухаючись підтюпцем у напрямку парку Рок-Крік.

Сутеніло, і в півмороку було видно тільки його білу головну пов’язку «Найк», білі кросівки «Найк» і білі смуги на темному спортивному костюмі «Найк», наче серед усіх тих лейблів не було ніякої людини.

Пробіжка тривала короткі півгодини. Крендлер почув гул гвинтокрила, щойно вийшов до посадкового майданчика, що біля зоопарку. Він зумів пригнутися під рухливими лопатями й стрибнути на підніжку, не спиняючи бігу. Він був у захваті від польоту на реактивному гелікоптері. Місто з його підсвіченими монументами лишилося далеко внизу, а літальний апарат піднімав Крендлера на гідну його висоту — спершу в Аннаполіс по плівку, потім до Мейсона.

Розділ 76

— Налаштуй уже фокус на цій фігні, Корделле!

Це пролунав гучний радіоголос Мейсона, і за відсутності губ приголосні пропадали, тому «фігня» і «фокус» прозвучали як «хігня» і «хокус».

Крендлер стояв поруч із Мейсоном у темній частині кімнати, аби краще бачити підвішений монітор. У Мейсоновій кімнаті було спекотно, тож йому довелося зняти свою спортивну куртку багатенького міщанина та обв’язати її за рукава навколо пояса. Під курткою виявилася футболка Принстонського університету. Головна пов’язка й кросівки біліли в світлі з акваріума.

На думку Марґо, Крендлерові дісталися плечі курчати. Вони практично не звертали одне на одного уваги відтоді, як Пол прибув до маєтку.

Камера з винної крамнички не мала лічильника часу чи кадрів, а різдвяна торгівля йшла повним ходом. Корделл промотував плівку від одного клієнта до наступного, покупок було багато. Мейсон вередував, аби якось згаяти час.

— І що ж ти, Крендлере, сказав, коли ввірвався до винної крамнички у своєму спортивному костюмі й блиснув бляхами? Що береш участь у Спеціальній олімпіаді?

Мейсон виявляв набагато менше поваги до Крендлера відтоді, як став виписувати йому чеки. Але Крендлера важко було образити, коли на кону стояли особисті інтереси.

— Сказав, що працюю під прикриттям. Хто в нас на цей момент стежить за Старлінг?

— Розкажи йому, Марґо, — Мейсон, здавалося, хотів приберегти кволе дихання для образ.

— Ми виділили дванадцять осіб із нашої охорони в Чикаго. Вони вже у Вашингтоні. Три команди, у кожній є один помічник шерифа від штату Іллінойс. Якщо поліція до них причепиться, коли вони вже схоплять Лектера, то вони можуть сказати, що впізнали злочинця, що це цивільний арешт і таке інше. Команда, яка впіймає Лектера, мусить передати його Карло. Потім вони повертаються в Чикаго, і більше їм нічого не відомо.

Відеозапис тим часом не зупинявся.

— Стривайте хвилинку… Корделле, відмотай секунд на тридцять назад, — сказав Мейсон. — Погляньте.

В об’єктив камери винної крамнички потрапляла територія від вхідних дверей до каси.

На беззвучному зернистому відеозаписі з’явився чоловік у кепці з козирком, куртці лісоруба й рукавицях. Вуса, борода, бакенбарди та сонцезахисні окуляри. Він повернувся спиною до камери та обережно причинив за собою двері.

Якусь мить клієнт пояснював, що йому треба, а тоді пішов за продавцем до винних стелажів, геть із поля зору камери.

Минули три нескінчені хвилини. Нарешті чоловіки повернулися до прилавка. Продавець витер пляшку від пилу та загорнув у м’яку тканину, перш ніж покласти її в сумку. Клієнт зняв тільки праву рукавицю й розрахувався готівкою. Губи продавця заворушилися, коли він промовив «дякую» в спину клієнту, який уже виходив із крамниці.

Пауза на кілька секунд, а потім продавець покликав когось поза межами екрана. Вийшов дебелий чоловік і поспішив до дверей.

— Це власник крамниці, той, що бачив вантажівку, — сказав Крендлер.

— Корделле, можеш скопіювати це зображення та збільшити голову покупця?

— Секундочку, містере Верджер. Але картинка буде нечітка.

— Виконуй… Він так і не зняв ліву рукавицю, — мовив Мейсон. — Може, мене й надурили з тим рентгенівським знімком, що я був купив.

— Пацці говорив, що Лектер зробив операцію на руці, так? Відтяв зайвий палець, — сказав Крендлер.

— Може таке бути, що Пацці пальця з дупи не виймав, я вже не знаю, кому вірити. Ти бачила його, Марґо, що думаєш? Це Лектер?

— Уже вісімнадцять років минуло, — сказала Марґо. — У нас було всього три сеанси, і він завжди стояв за своїм столом, коли я приходила, по кімнаті не пересувався. Узагалі він був практично нерухомим. Найкраще я пам’ятаю його голос.

У цю мить пролунав голос Корделла з інтеркому:

— Містере Верджер, Карло прийшов.

Від Карло тхнуло свинями й не тільки. Він увійшов до кімнати, тримаючи капелюха біля грудей, і від запаху зіпсутих свинячих ковбас, що походив від голови Карло, Крендлер різко видихнув повітря через ніс. На знак поваги сардинець-викрадач сховав у роті оленячий зуб, що його постійно жував.

— Карло, поглянь-но. Корделле, відмотай плівку до того моменту, як він з’являється у дверях.

— Це той stronzo, сучий син, — сказав Карло, хоча чоловік на плівці не встиг і чотирьох кроків зробити. — Борода нова, але рухається він саме так.

— У Firenze[127] ти бачив його руки, Карло.

— Sì[128].

— П’ять чи шість пальців на лівиці?

— П’ять, — за мить відповів Карло.

— Ти завагався.

— Тільки щоб пригадати, як буде cinque англійською. П’ять, я певен.

Мейсон розтулив голі щелепи — усе, що лишилося від його посмішки:

— Чудесно. Він одягає рукавиці, аби прикмету про шостий палець не міняти.

Певно, аромат Карло потрапив в акваріум через систему аерації. Вугор виплив подивитися, у чому річ, і більше не ховався, безупинно кружляючи, виписуючи нескінченну вісімку Мебіуса, шкірячи зуби під час вдихів і видихів.

— Карло, я гадаю, що наша справа скоро дійде кінця, — сказав Мейсон. — Ти, Пʼєро й Томмазо — моя перша команда. Я у вас вірю, хоча він і переграв вас у Флоренції. Я хочу, аби ви почали стежити за Кларіс Старлінг за день до її дня народження, потім — на сам день