Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Хтось з іншого світу заблукав? — кмітливо спитав той самий бранець і ніби в нагороду випав з пастки.

— Може, а може просто хтось щось у книзі вичитав. Або ця пастка в сім'ї передається як найбільша таємниця, — сказала істота.

— І навіщо мене звали? — пробурчав майстер Дановер. — Не дають посидіти в гостях у приємних нелюдів. Бо з чужого світу порталом сюди дістатися швидше, ніж зі свого на конях. Головне все правильно розрахувати ... бовдури!

Барон Волкован похмуро дивився на пророчицю, яка вибудовувала шлях для того, щоб він зміг знайти свою дочку. Точніше, з нею зустрітись.

Пророчиця відповідала світлим поглядом і незворушно курила довгу степову люльку, причому дим чомусь пахнув ваніллю.

— Нічого не виходить! — нарешті гаркнув він. — Я найняв цих ідіотів, хоч мене вивертало від одного їх виду, витратив багато грошей, і вони навіть довели мене до обіцяних магів. Але вони не хочуть шукати Віллу! Зовсім! Я навіть викликав цього хлопця на дуель, а вони...

— Хм, — глибокодумно озвалася пророчиця. — Не розумію ходу ваших думок. Ви були впевнені, що маги ті самі і викликали їх на дуель? Навіщо? В надії, що вони злякаються, намагатимуться втекти і побіжать туди, де знаходиться ваша дочка?

Барон роздратовано змахнув руками і чесно спробував пояснити:

— Я сподівався, що можу вимагати з них борг. Коли виграю. Примушу їх відвести мене до дочки.

— Дивна ви людина, — зітхнула пророчиця. — Вам вистроїли шлях до людей, чиї шляхи рано чи пізно перетнуться з шляхами вашої дочки. Розумієте? Перетнуться. Рано чи пізно. Вони гадки не мають ні яка на вигляд ваша дочка, ні де вона, але вони опиняться там же, де вона знаходиться. Вам лише слід було бути поруч із ними і постаратися не пропустити момент. Той самий момент, у якому вони опиняться в потрібному вам місці. Але ви чомусь почали викликати магів на дуелі. Вимагати від них дивні речі. І виявляти нетерпіння. Хоча це останнє, що вам слід робити. А тепер ще й до мене прийшли.

Барон похмуро задихав, а потім буквально видавив із себе питання:

— Мені стежити за ними?

— Спробуйте. Хоча не з вашою грацією займатися стеженням. Вам слід спробувати з ними потоваришувати… але цей шанс ви вже пропустили, любитель дуелей. Тож навіть не знаю. Спробуйте їх не проґавити. І не дратуйте їх більше. Бо маги там сильні, а двоє навіть умілі… хоча один із цих двох якось дивно умілий. Чи уміла? Схоже, другий – жінка, цікаво.

— Я сподіваюся, мені хоча б не треба більше платити тим дурням, — сказав барон.

— Не треба. Вони вже вас привели до тих, до кого мали. Тепер все залежить від вас. Ви з однаковою ймовірністю можете й упустити потрібну дорогу і не проґавити. Ви надто необережні. — Пророчиця зітхнула, відклала люльку й лагідно промовила: — Ідіть у гостиний дім, бароне. І просто там будьте. Не робіть нічого зайвого. Не викликайте нікого на дуелі. Не вимагайте від людей, з якими просто звела вас доля, шукати вашу дочку. Не ображайте дівчат. Просто зачекайте, а потім йдіть, куди вас покличе честь. І все станеться правильно.

Барон з явним зусиллям подякував. Вийшов, дерев'яно переставляючи ноги. Смачно вилаявся за дверима. А потім пішов у найближчий шинок, маючи намір напитися і набити комусь морду. Просто тому, що не любив і не хотів чекати. Там, десь, напевно, кривдять його дочку. А він змушений сидіти на місці і чекати поки компанію хлопчаків і дівчат понесе кудись із міста. І сподіватися, що одразу понесе туди, куди треба йому. І не доведеться знову сидіти та чекати у черговому місті. Так можна і з глузду з'їхати.

Іноді барону здавалося, що простіше було найняти натовп сильних і безпринципних магів, висушити прокляте болото, вирубати навколишні ліси під корінь і обшукати все, всі яри, поля, печери. Абсолютно все, до останньої купини.

Але, на жаль, барон чудово розумів, що це буде грандіозна дурість. І що зараз слід чекати. Хоча хочеться бігти та діяти.