Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

Завгосп та викладач лише кивнули.

Втім, розмова з головою шкільної ради нічого нового не дала. Він не пам'ятав, хто йому запропонував провести дивну практику та не дуже розумів, чому погодився. Свого заступника він підозрював у несумлінності і тому збирався жити вічно, раз на листи ніхто не відповідає.

З'ясувавши які листи, а потім, з'ясувавши, що викладача, який нібито їх возив на портальну пошту, у школі теж немає, Вілар зовсім засумував. Приховувати бардак, що відбувається у школі, заступнику голови ради чомусь було вигідно. І навряд через те, що він сподівався його успадкувати. Хіба що він повний ідіот, і така ж жертва, як і його начальник. Але тоді він, напевно, поїхав не з власної волі. А може, й зовсім не вчасно у когось щось вирішив вимагати у своїй безцеремонній манері і тепер спочиває під якимось деревом у лісі.

— Справи, — сказав майстер Брім, який, мабуть, додумався до того ж.

— До вас тут має приїхати ще одна комісія, з'ясовуватимуть, як у вас справи, — задумливо сказав Вілар. — Отже, ви поки що нічого не робіть. Чим більше голова цієї комісії злякається вашого бардака, чим яскравіше його опише, тим більше коштів ви отримаєте. Ну і швидше. А ще… майстер Брім, коли ця історія закінчиться і ваші студенти благополучно повернуться, зробіть мені ласку та отримайте своє звання магістра. Я навіть особисто попрошу скарбника ради охоронців магії оплатити вам та вашій родині поїздку та проживання. Цій школі дуже потрібна розумна людина, причому та, що має право віддавати накази.

Викладач тільки кивнув, і ставити безглуздих питань не став.

Може взагалі здогадався, що Вілар Багбежа сильний менталіст, здатний з першого погляду все й про всіх зрозуміти. А може, й сам був слабеньким носієм цього дару. Ну, або розумною людиною, що найчастіше набагато цінніше за будь-яке, навіть найрідкісніше вміння.

Лост Вільке був правильним і вмілим птахоловом. Вистежувати здобич, розставляти пастки і чекати, поки вона попадеться, він умів дуже добре. Ось тільки не очікував, що в пастки, розставлені на дрібну зеленоперку, візьмуть і влізуть ведмеді.

Чого їх понесло до будиночка, біля якого Лост виявив сліди дрібної пташки, бідний птахолов так і не зрозумів. Він був упевнений, що дівчисько повернеться до будиночка. Їй, напевно, потрібно спокійне місце, де можна трохи посидіти і подумати. А лісовий будиночок – ідеальне місце для цього. Тож вона напевно просто пішла на полювання.

З цими думками Лост розставив пастки і заліг за кущами, замаскувавшись, як тільки міг. І став чекати на дівчисько. А натомість з'явилися якісь незрозумілі маги і з грацією ведмедів влізли в непризначену для них пастку.

Лаялися вони страшно.

Потім переконалися, що самостійно не можуть виплутатися, і надіслали комусь повідомлення про це.

А потім, мабуть, занудьгували і почали розмовляти. І Лост завдяки цим розмовам дізнався багато всього цікавого.

Спочатку він дізнався, що ведмеді, що потрапили в пастку, не гірші маги цього світу. Але впоратися вони з нею не змогли. Загалом не зрозуміли, як воно працює.

І Лост зрозумів, що його магія коштує у цьому світі дещо більше, ніж йому досі здавалося.

Потім Лост почув, що у цих місцях хтось з допомогою дивного ритуалу збирає енергію, напевно мріючи стати сильним і непереможним магом, практично рівним богові.

І Лост зрозумів, що може отримати набагато більше, ніж дрібна породиста зеленоперка. Головне знайти цей скарб першим. А потім він його не віддасть.

А коли Лост зрозумів, що навколо болота тиняється купа недоучених і ні на що особливе поки що не здатних магів, птахолов, нарешті, зрозумів, чому доля привела його саме в цей світ.

Адже саме так починались усі пташині будинки.

З подарунків долі. Тих чи інших.

А тут одразу три.

— Скарб, учні та принцеса. Просто чудово, — прошепотів Лост, якомога тихіше вибираючись із кущів. Те, що пташку тут можна не чекати, він уже теж знав. Вона примудрилася знайти якихось дурнів, які погодилися їй допомагати, і встигла доїхати до міста.

— Так, спочатку треба знайти скарб… Чи ні, спочатку треба знайти бібліотеку, а там детальну мапу місцевих гір. Точно, спочатку треба знайти місце. Якусь долину, в яку можна перегородити вхід та побудувати там палац. Потім знайти силу, наловити учнів, упіймати дурну зеленоперку ​​і вирушити з усіма туди. А потім закритися в долині і створити кулак, вірний мені кулак. А вже після цього захопити землі довкола…

Лост озирнувся, вибираючи шлях зручніше, насупився і продовжив розмову сам із собою:

— Хоча краще створювати кулак не в цьому королівстві та не в сусідніх. У цьому світі, напевно, є нікому не потрібні місця зі слабкими правителями, а може, взагалі без правителів чи безліччю дрібних… Точно, щось я чув про північ, треба дізнатися докладніше. І захоплювати землі там буде простіше. І мій будинок буде дуже сильний, дуже. І нащадки породистими. Доля мене любить і обрала для створення пташиного будинку в цьому світі. Може, першого, а може й єдиного.

Лост посміхнувся і мрійливо додав:

— А на гербі в мене буде сокіл із дрібною зеленоперкою в пазурах. Так, я обраний долею.

Якби Лост полежав у кущах ще трохи, він би побачив, як з порталу, що відкрився біля будиночка, вийшов немолодий чоловік і дивна істота, що складається з комах. Вони трохи постояли, милуючись ведмедями в пастках.

— І варто було заради цього залишати ваш такий цікавий світ? — запитав у дивного супутника чоловік.

— Майстер Дановер, тут дивна магія, — заявив один із бранців плетіння. — Ми не ризикнули впливати.

— Зсередини напевно не видно вузлів, — сказала істота, що складалася з комах, і посадила світляка на щось видиме йому. А потім видала дзижчий звук і додала: — Десь я такі пастки вже бачив. Прості такі, щоб не вибратися зсередини, а зовні легко розплести, просто потягнувши за потрібну ниточку.