Джулія Кемерон - Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

Мікк

і

Гарт, барабанщик гурту «Grateful Dead»

Протягом цього завершального тижня ми дослідимо по-справжньому таємниче серце творчості. Ми поговоримо про те, що творчість потребує сприйнятливості і повної довіри — якостей, які ми розвивали протягом усього курсу. Ми поставимо творчі цілі і уважно розглянемо саботаж, до якого ми можемо вдатися в останню хвилину. І ще раз дамо собі обіцянку користуватися методиками цієї книжки.

Довіра

Творчість вимагає віри. Віра вимагає того, щоб ми віддали контроль над ситуацією. Це лякає і ми опираємося. Наш опір творчості — одна з форм саморуйнування.

Ми самі створюємо собі на шляху перешкоди. Чому ми це робимо? Щоб зберегти ілюзію контролю. Депресія, як і гнів та тривога, — різновиди опору, що стають причиною хвороби, яка виявляється в інертності та ніяковості: «Я навіть не знаю...»

А насправді ми не лише знаємо, а ще й знаємо, що знаємо.

У кожного з нас є своя заповітна мрія, яку можна здійснити, якщо ми наважимося зізнатися у тому, про що мріємо. І якщо зможемо довіряти власному зізнанню. Саме зізнатися — ось що буває зробити найважче. Твердження, яке проливає світло на ситуацію, часто може відкрити канал. Чудовий приклад: «Я знаю, що я знаю». Або: «Я довіряю своїй інтуїції». Будь-яке з них рано чи пізно дасть нам підказку, у якому напрямку рухатися, — і ми чимдуж почнемо цьому пручатися!

Не бійтеся помилок — їх не буває.

Майлз Девіз

Насправді зрозуміти цей опір зовсім нескладно. Ми не звикли думати, що Божа воля і наші мрії можуть збігатися. Натомість ми сліпо повірили у те, що говорила нам культура: цей світ — долина сліз, нам судилося бути покірними все життя, а потім померти. А правда в тому, що нам судилося бути в достатку і жити. Всесвіт завжди підтримає позитивні дії. Наші найзаповітніші мрії — це і є Божа воля на наше життя.

Герой і наставник Міккі Гарта, покійний видатний міфолог Джозеф Кемпбелл, писав: «Ідіть услід за своїм щастям, і відчиняться двері там, де раніше навіть не було дверей». Саме внутрішня обіцянка бути вірними собі і йти за покликом мрії забезпечує підтримку Всесвіту. Поки ми самі будемо поводитися суперечливо, то і Всесвіт здаватиметься нам двозначним і неперед-бачуваним. Потік крізь наше життя буде складатися з несподіваних приливів достатку і довгих періодів посухи, коли наше творче джерело зменшиться до тонкої цівки.

Оглядаючись на ті часи, коли світ здавався нам примхливим і не викликав довіри, ми бачимо, що і самі поводилися неоднозначно і мали суперечливі цілі. Варто нам сказати собі «так», підтверджуючи свої справжні цілі і бажання, і Всесвіт відображає і примножує цю рішучість.

У кожного з нас своя дорога. Коли ми йдемо вірним шляхом, то кожен крок робимо упевнено. І знаємо, що потрібно робити далі, хоча можемо і не здогадуватися про те, що чекає на нас за рогом. Довірившись, ми вчимося довіряти.

Найпрекрасніше, що ми можемо пережити, є незбагненне.

Альбет Ейнштейн

ТАЄМНИЦЯ

Творчість, як і людське життя, починається у темряві. Потрібно це визнати. Надто часто ми мислимо лише категоріями світла: «Наче лампочка загорілася — і тут нарешті я зрозумів!». Справді, прозріння іноді може приходити спалахами. І деякі з цих спалахів справді можуть нас осліплювати. Проте правда і те, що такі прозріння приходять до нас після певного періоду дозрівання — прихованого, похмурого і цілком необхідного.

Часто ми говоримо про ідеї як про плоди роздумування. І не усвідомлюємо, що їх, як і людський плід, не можна витягувати з творчого лона передчасно. Ідеї, наче сталактити і сталагміти, формуються у темній печері нашої свідомості, крапля за краплею, а не цеглина за цеглиною. Ми повинні навчитися чекати, поки ідея визріє. Або ж, користуючись порівняннями зі сфери садівництва, не варто ідеї виривати із землі з корінням, щоб подивитися, чи вони ростуть.

Наші роздуми на папері — це нехитрий вид