Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Ого! Виявляється, він таки вміє говорити культурно!

Але мене цікавило інше.

— Хто такий Лев?

— Новий керівник твоєї охорони, — спокійно відповів чоловік.

— А де Коршун?

— Його перевели на інший об'єкт. Він не впорався із завданням і проігнорував мій прямий наказ. Меггі, твоя безпека, якщо ти ще не зрозуміла, — це не те, з чим я готовий жартувати. Тим паче зараз.

— Але, Раяне, я не хочу іншу охорону! Поверни мені Коршуна!

У тому, що сталося, немає вини хлопців. Як тільки я зайшла в коридор і вони втратили мене з поля зору — одразу зв'язалися з Раяном і доповіли про ситуацію. Несправедливо звільняти їхнього лідера.

— Рішення прийнято і не підлягає обговоренню. Вони й до цього порушували багато внутрішніх правил. Я погоджувався це терпіти, доки це не мало наслідків і тішило тебе.

— Добре. Я тебе почула, — спокійно піднялася й поставила стілець на місце.

— Меггі, що ти замислила? — підозріло запитав чоловік і недовірливо переглянувся з Астаром. Той знизав плечима.

— Не розумію, про що ти. Ми ж поспішали, йдемо?

***

Увесь день Раян кидав на мене запитальні й недовірливі погляди. Він був упевнений, що я щось замислила, і чомусь це обов'язково щось небезпечне чи недобре. Можливо, він і правий, але зараз я була надто зайнята обмірковуванням ситуації з Лі.

Переступивши через власну неприязнь, я все ж розпитала у Герольда подробиці про того вісника. Пірат сказав, що особисто перевіряв залишкову енергію від заклинання і з упевненістю може стверджувати, що повідомлення дійсно було надіслане юристом. На жаль, він також дійшов висновку, що маг слабкий і сильно магічно виснажений.

— Містер Хьорст, до вас член Ради. Впустити? — пролунав втомлений голос із переговорного пристрою.

Для Сая цей тиждень теж видався непростим. Коли вся ця метушня з тендерами й розслідуванням закінчиться, потрібно буде натякнути чоловікові про відпустку для свого помічника.

— Впусти! — потираючи перенісся й відкидаючись у кріслі, дозволив Рай.

Мабуть, час закінчувати й іти додому — у мене перед очима вже цифри танцюють гопак. Відклавши галобук, я піднялася й вирішила приготувати всім тонізуючий чай.

Відкриваючи двері, зіткнулася зі статним симпатичним брюнетом. Він з ввічливою холодною усмішкою поступився мені дорогою. Придивившись, помітила знайомі ріжки та схожі риси обличчя. Так ось який ти, старший брат-політик... Цікаво, що він тут забув?

Заваривши чай, дістала зі своїх запасів полумисок із горішками. Подумавши, додала ще один з шоколадом — буду підвищувати рівень ендорфінів.

Постукавши для годиться, повернулася в кабінет. Чоловіки, які сперечалися до цього, одразу замовкли й синхронно подивилися на мене.

— Я принесла чай, — не звертаючи уваги на їхню реакцію, поставила тацю й акуратно розставила чашки.

Подаючи чоловікові чай, я багатозначно кивнула на двері. Він лише хитнув головою й запропонував мені сісти навпроти Хьорста-старшого.

— Ммм, який приємний аромат і дивовижний посмак, — зробив політик мені комплімент, відпивши маленький ковток. — Ви справжня чарівниця, міс...

— Можна просто Меггі, — чарівно усміхнулася, розгадавши його намір.

Гість хмикнув, поглянувши на мої брендові рукавички, але не став наполягати.

— Меггі, а ви давно тут працюєте?

— Нещодавно, містере Хьорст.

З натяком подивилася на свого чоловіка: його гість — нехай сам його й розважає.

— Рада схвалила нашу заявку щодо Даркара, — звернувся до мене Раян.

— Чудово! Коли почнуть формувати розвідувальну групу? — діловито уточнила я, прикидаючи в умі можливі варіанти операції.

— Це все дуже складно... Коли операція організовується через уряд, на швидкі результати не варто сподіватися.

— Але ж ви пояснили, що справа не терпить зволікань?! — вимогливо перевела погляд з одного чоловіка на іншого.

— Звісно. Я намагатимусь якось вплинути, але нам залишається тільки чекати.

Так і хочеться… Багато що сказати! Чекати. Яке жахливе слово в цій ситуації.

— Містер Хьорст, до вас брат, — знову пролунав голос Сая.

Брати здивовано переглянулися.

— О, Леонард, і ти тут?! Не очікував побачити тебе сьогодні ще раз.

Осяваючи всіх щасливою усмішкою, до кімнати увірвався чоловік середнього зросту й комплекції, випромінюючи стільки позитиву, що я не помітила, як відповіла йому тим самим.

— О, прекрасна незнайомко, я зачарований вами з першої ж миті! Брате, представ нас швидше!

— Блазні! — зі зітханням закотив очі чоловік. — Кетті проговорилася?

— А хто ж іще, — хмикнув політик, відкидаючись на диван і схрещуючи руки на грудях. — Вона вчора помітила, як перед перенесенням у тебе засвітився шлюбний орнамент. Влаштувала бабусі справжній скандал: чому їй не повідомили, що улюблений дядечко одружився.

— Напевно, так і треба було, — зауважив чоловік.

— Напевно, — погодився молодший брат. — То ти нас представиш чи ми дарма прийшли в гості?

Раян втомлено й трохи зі стражданням поглянув на мене. Цікава в нього родина.

— Люба, дозволь відрекомендувати тобі своїх братів. Старший — Леонард Сіріус Хьорст, успішний політик, бізнесмен, нещодавно став щасливим батьком двох чарівних синів. Характер складний, але надійний. Молодший — Карлайн, кілька років тому відкрив свою медичну практику, не одружений, рідко буває серйозним, хоч і має гострий розум, — взявши мене за руку, продовжив: — Познайомтеся, це Меггі Хьорст — моя законна дружина. Працює у мене медичним консультантом.

— Колега, виходить? — доброзичливо усміхнувся Карлайн і, нахилившись, галантно поцілував мою руку. — Ласкаво просимо до сім'ї!

— Дякую.

Мої щоки все ж зашарілися. Було дуже приємно й несподівано почути ці слова.

— Медик, кажете... А чи не вам ми зобов'язані зціленням Раяна? — примружившись, поцікавився Леон.