Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

рабом. В будь-якому разі вона тинялася рабською колонією протягом нескінченного, як сприймалося її дитячою психікою, часу, роздобуваючи, мов мишеня, крупиці харчів для виживання. На Венері слимаки збиралися залишитися надовго; основну масу їхніх рабів складали тубільні мешканці Венери, а прибульці-колоністи з «Нового Сіону» просто стали їхньою випадковою здобиччю. Мері, поза сумнівом, бачила, як їїбатьків помістили до акваріуму в живому підвішеному стані. Для чого? Для майбутнього використання під час загарбання Землі? Можливо, але не стовідсотково.

Через деякий час її саму схопили й помістили до акваріуму. Де? На космічному кораблі чи на самій венеріанській базі слимаків? Швидше за все, на базі, бо, коли Мері прийшла до тями, вона й досі перебувала на Венері. І таких інформаційних прогалин є багато. Чи були ті слимаки, що керували венеріанцями, ідентичними до слимаків, які керували колоністами? Слимаки здаються нескінченно багатогранними, але їм, ясна річ, доводиться адаптуватися до біохімічного складу своїх носіїв. Якби на Венері було киснево-кремнієве середовище, як на Марсі, або фторове, тоді той самий вид паразитів не зміг би користуватися ними одночасно. Але нас цікавить ситуація, яка була там на той час, коли Мері вилучили з інкубатора. Вторгнення титанців на Венеру провалилося або перебувало на грані провалу. Майже напевне Мері була одержимою, коли її вилучили з акваріуму, але сталося так, що вона пережила слимака, який тримав її в полоні.

Чому ті слимаки подохли? Чому їхнє вторгнення на Венеру скінчилося для них катастрофою? Відповіді саме на ці запитання Старий хотів вивудити зі свідомості Мері за допомогою доктора Стілтона.

— Оце і все? — спитав я.

— А що, мало? — відповів Старий.

— Ця інформація породжує не менше запитань, аніж дає відповідей, — дорікнув я.

— Ясна річ, я розповів тобі не все, — зауважив Старий. — Далеко не все. Але ж ти не фахівець із Венери і не психолог, тому не зможеш належним чином все оцінити. Я виклав тобі основне, аби ти знав, що нам доведеться працювати з Мері та що тобі не слід самому розпитувати її про минуле. Будь лагідним із нею, хлопче, — на її долю й так випало чимало лиха.

Я проігнорував пораду Старого — дуже дякую, але якось я вже сам розберуся, як треба поводитися з власною дружиною.

— Чого я не розумію, — сказав я, — так це чому ти взагалі із самого початку пов’язав Мері з летючими тарілками? Тепер я бачу, що ти навмисне взяв її в оту нашу першу поїздку до Айови. Так, ти мав рацію, але ж чому? Відповідай — і не здумай мені локшину на вуха вішати.

На обличчі Старого з’явився ошелешений вираз.

— Сину, у тебе коли-небудь бувають інтуїтивні здогадки? Передчуття?

— Ну аякже!

— А що таке «інтуїтивна здогадка», як ти гадаєш?

— Ну, це впевненість у тім, що щось відбувається так чи не так, без переконливих доказів. Або передчуття, що дещо має трапитися, або глибинна спонука щось зробити.

— Слабенькі визначення. На мою думку, передчуття — це результат автоматичного процесу міркування, яке відбувається в підсвідомості на підставі даних, які в тебе є, але про існування яких ти не здогадуєшся.

— Схоже на чорну кішку в темній кімнаті темної ночі. Коли ми їздили до Айови, жодних даних ти не мав. Не розповідай мені, що твоя підсвідомість працює на даних, які ти зможеш отримати, скажімо, наступного тижня. Я все одно не повірю.

— Річ у тім, що у мене були дані.

— Що?

— Який останній крок робить кандидат перед тим, як йому видадуть у нашому Відділі посвідчення агента?

— Особиста співбесіда з тобою.

— А от і ні!

— А, згадав: трансаналіз. — Про гіпнотичний аналіз я забув із тої простої причини, що «піддослідний» ніколи про нього не пам’ятає, — він перебуває десь там, в іншому місці, куди людина відлітає, коли спить. — Ти хочеш сказати, що вже мав тоді ці дані на Мері? Але ж це зовсім не здогадка.

— І знову мимо. Так, певна інформація у мене була, але дуже маленька, бо захисні реакції Мері є дуже сильними. І навіть ця незначна інформація на той час вже встигла вивітритися з моєї свідомої пам’яті. Але я знав, що Мері як агент годиться саме для цієї роботи. Пізніше я прокрутив запис її інтерв’ю під гіпнозом і зрозумів, що її підсвідомість може видати набагато більше. Ми намагалися дістатися до цього масиву даних, але не змогли. Але я дізнався, що підсвідомість Мері містить значно більше інформації.

Я замислився:

— Отже, ти анітрохи не сумнівався в необхідності роздобути ту інформацію і тому цілком свідомо прирік Мері на страждання?

— Я мусив це зробити. Вибач.

— Добре, добре. — Я знову на мить замислився. — Слухай-но, а що було в моєму гіпнотичному аналізі?

— Це недоречне запитання.

— Іди в сраку.

— Я не сказав би, навіть якби міг. Бо ніколи не прослуховував твого гіпнотичного аналізу, синку.

— Як це?

— Я дав завдання своєму заступнику прослухати його, а потім спитав, чи є в ньому щось таке, що я мав би знати. Заступник сказав, що ні, тож я й не став його слухати сам.

— Отакої! Що ж, спасибі.

Старий у відповідь тільки буркнув, і я відчув до нього теплоту, яку вже досить довго не відчував. Ми з батьком частенько дивуємо один одного.

РОЗДІЛ 29

Слимаки померли від чогось, чим вони заразилися на Венері. Це те, що ми знали, або гадали, що знали. Але нам не судилося швидко отримати ще один шанс роздобути безпосередню інформацію, бо поки ми зі Старим розмовляли, прийшло повідомлення, що Рекстон все ж таки віддав наказ розбомбити тарілку під Пасс-Крисчен, аби вона знову не потрапила до рук титанців. Схоже, Старий зберігав надію дістатися до отих полонених людських істот в акваріумі тарілки, щоб спробувати вдихнути