Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Ти як? – запитав він дівчину.

– Добре. Справді. Перестало нити в грудях... Дихати стало легко і вільно... тільки... тільки в низу живота тягне ще…

– Це зрозуміло. Тебе туди вдарили кілька разів. Ти йому не “дала”, ось він і розлютився... Бив, скотина, щоб спотворити назавжди. – Макс важко зітхнув.

– Тепер буде морально найважче. Розслабся і не смикайся. Це дуже потрібно.

– Добре, я постараюся.

Макс погладив трохи її по животику, поступово зсуваючись в низ. Відчувши, що дівчина не напружується особливо сильно, зробив так само, як з іншими своїми “пацієнтками” – одну долоню просунув далі, ніжно притиснувши все там, а іншою продовжив гладити живіт. Катя відчутно напружилася. Макс оглянув матку і все інше поруч із нею, звідкись у голову прийшло вже чітке розуміння, що і як тут влаштовано, і він ретельно перевірив усе струменями сили, переконався, що ніде в проходах нема заторів або підвищеного опору. Його руки в цей час продовжували господарювати по її тілу. Дівчина була напружена, м’язи ніг тремтіли, очі були міцно заплющені, а щоки палахкотіли рум’янцем... “О... блін... уже... треба легше, зарано ще”... – подумав Макс і зменшив темп.

– Не пручайся. Так треба. Якщо ти взагалі хочеш мати дітей, то нехай усе буде так, як іде. Ти зрозуміла мене?

– Т... так! – видихнула Катя, тіло її злегка вигнулося, ноги, живіт напружувався, кулачки стискалися, заминаючи простирадло.

“Ось і розумниця... Давай-но ще разок” – думав Макс, притискаючи долоні міцніше, потік сили теж збільшився. Нічого особливого він не робив: притискав і відпускав долоню, таким чином віддалено масажуючи м’язи живота і матку. За хвилину судоми в Каті повторилися.

– Усе, тепер заспокоюйся, найважливіше ми зробили. – Він прикрив їй інтимні зони простирадлом, легкими, погладжуючими рухами, одними кінчиками пальців пройшовся по ногах і руках дівчини, знімаючи внутрішню напругу м’язів, поправив її руки, щоб вони лежали вільно. Свої долоні поклав їй на голову, ніжно погладжуючи обличчя, скроні, брови, ділянку очей... забираючись у волосся подалі.

“Гадський шрам... Гіпертрофічний келоїдний рубець, що ж із тобою робити?” – розмірковував Макс... Він розглядав обличчя дівчини і не знав, що йому робити далі. Якщо узагалі він уже якось розібрався і до цього трохи потренувався, то така тонка робота була в нього вперше. Картинка в його голові наблизилася, тепер він бачив усе наче під збільшенням разів у двадцять. Нерівні, подекуди рвані краї рани, запалені навколишні тканини, клац – розчинилася шкіра, клац – розчинилася підшкірна тканина, м’язи... Звідкись прийшло розуміння – рана зрослася нерівно, тканини нашаровуються одна на іншу, було тривале запалення через забруднення, бо почистили поганенько, порожнини заповнені новоствореною сполучною тканиною. У пластичній хірургії зробили б тонке відсікання грубої тканини і відновлення правильних шарів. Або довго й нудно кололи б усілякі гормони та інші речовини, щоб розчинити рубець і повернути шкірі колишню м’якість і ніжність. «А скальпеля-то в мене і немає... і комплексу інгредієнтів теж немає... Але – можна, користуючись силою, просто змусити організм розчинити цю гидоту самому і заново “спаяти” все як треба. Збільшення зображення цілком дає змогу виконати це точно. А потім трохи підживити – й організм сам відновить усе як має бути.» Приклавши долоні по обидва боки від шраму, Макс подумки почав роз’єднувати зрощені тканини зсередини уявляючи що наче це пісок на пляжу, який розмиває приплив води. “Добре, що тут усе так тонко... а то довелося б їй палець до рота вставляти, якби не вистачило сил”, – подумки усміхнувся. Глянув на дівчину – спить... Розімліла і спить. Безвідмовна це штука – енергетичний масаж... Виходило спочатку зовсім повільно – рухався по одному-два міліметри, потім призвичаївся і прискорився. Потихеньку пройшов усю довжину ушкодження слизової, відновив слинні канали, перез’єднав м’язову тканину, а тепер підбирався до підшкірної клітковини. Тонкі судини в достатку проходили через усі тканини, живлячи їх, слава Богу, лицьовий нерв не був зачеплений. За великим рахунком – тут було найпростіше, тканина товста, розвів в сторони, почистив, з’єднав, з’єднав судинку... і так далі. Останнім залишався самий зовнішній шкірний покрив. Тут потрібно було тільки прибрати грубу частину і скласти все разом. Наче й все просто, але й одночасно це була сама тонка робота. Тепер він уже тільки одним пальцем легенько водив по ділянці шраму, трохи масажуючи і ніби розгладжуючи. Запалення вщухало, це тішило. Моторошний шрам теж майже зник – від нього тепер зоставалася тільки ще досить помітна смужка на місці розрізу. Перейшов до губ. Так... зубки цілі, хоча їм дісталося. Ось тут пломба... нафіг її, трохи сили туди – емаль швидко сама відновиться, теж перевірено. Днів за три. Це він помітив на собі, коли ось так от спробував. Взагалі – людський організм велика штука і якби його посилено не псували, то дуже багато чого було б по-іншому. Від удару в обличчя, нижня губа пошкодилася об зуби, знову ж таки потрапила інфекція... а лікувати дівчину по-справжньому й не лікували... Це ж до щелепно-лицьового треба... а як? Коли вона без руху... Тим самим методом він пройшовся по доволі короткій ділянці пошкодженої тканини. “Уф, ніби все... – ще раз ретельно оглянув усе, що було зроблено. – Усе добре, усе зелененьке... Від шраму тільки смужка, найімовірніше, вона теж найближчим часом розсмокчеться сама. “

Вийшовши на кухню, натрапив на запитальний погляд Марії.

– Усе вийшло, я задоволений, – Макс присів на запропонований табурет. – Дякую за чай... – він із задоволенням відсьорбнув гарячий напій. “Цікаво, а як вона знала, коли робити чай? Я міг ще з півгодини там возитися або навпаки – закінчити раніше”... – думки в нього блукали де їм заманеться. І тільки з’ївши два масивні бутерброди, він зміг почати їсти спокійно і не поспішаючи.