Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Кать... – Макс теж замовк, – я не хочу нічого обіцяти. Зможу-не зможу, я не знаю. Але буду дуже старатися. Ну і як я тобі вчора ще говорив – гірше не буде. Дещо я зробив ще вчора, носик у тебе знову гарний, тож я сподіваюся, що все вийде. А ось якщо ти будеш ревіти, то все розпухне і потім так і залишиться.

Дівчина злякано притиснула маску до обличчя, але зрозумівши, що Макс жартує, махнула на нього рукою.

– А що треба робити? – Марія Миколаївна була більш практичною і перейшла до справи.

– Та нічого вам не треба робити... Точніше треба – я просив би вас побути в кімнаті або на кухні... ну або сходити в магазин... На годину-півтори... Розумієте? – Макс зам’явся, цей момент пояснення матері дівчини, що він буде мацати її доньку, для нього був жахливо важким, – тут така річ... загалом мені потрібно буде торкатися її тіла... скрізь. І попередньо її роздягнути. Повністю.

Обидві жінки мовчали. Побоюючись, що його не так зрозуміли, Макс квапливо продовжив:

– Мені треба торкатися руками там, де я бачу пошкодження. І якось воно там усе поправляється після цього. “Ну як школяр, блін”... – подумав собі – Розумієте? Торкатися треба скрізь. І грудей, і всього іншого. – А якщо ви будете дивитися, то я просто не зможу зосередитися…

– Я не бачу в цьому проблеми, – раптово його підтримала Катя, – якщо треба бути голою, то значить треба. Я згодна. – Матусю, я думаю, що нам нема чого побоюватися.

– Добре, якщо ти спокійна – то я теж не проти. По суті, за це я і переживала. За твій спокій. А раз ти все для себе вирішила, то давайте не будемо тягнути час. По магазинах я вже, звісно, не піду, не той уже час, – Макс ледь не ляснув себе по лобі, – але в мене є чим зайнятися на кухні. Так я і зроблю.

– Вибачте... я якось загубився в часі... Магазин – це занадто. Але в такому разі, я хочу попросити вас приготувати солодкий чай і кілька бутербродів... Катя, найімовірніше, потім буде спати, а ось мені треба буде підкріпитися, усе це мене знесилює, наче вагон розвантажив…

Марія кивнула і вийшла з кімнати.

– Ой, вибачте, ще забув, – жінка повернулася, запитально дивлячись на хлопця. – Я вийду, руки помию, а ви допоможіть Каті приготуватися. Треба зняти з неї все зайве, а то вона сама певно не стягне свою піжаму. – Кать, ти лягай на спину, вкрийся простирадлом або рушником і нічого не бійся.

– Ванна ліворуч по коридору – услід йому сказала Марія.

“Фух, як добре, що не довелося знову багатослівно пояснювати і багаторазово вибачатися за те, що йому треба буде робити. Ну чого все це так важко, га? Дівчина – молодець, усе зрозуміла й одразу все вирішила. Розумниця”. Миючи руки, Макс оглядався і продумував свої дії. Як він і припускав – грошей у сім’ї було надзвичайно мало. В інших приміщеннях це підтверджувалося ще більше. Ванна кімната потребувала термінового ремонту, сама ванна була жахлива, в іржавих патьоках під тими місцями де розташовані крани. Стара, ще, напевно, радянська плитка на стінах, нагадувала про колишню розкіш, але вже давно втратила свій блиск і місцями відвалилася. Проте, як і в кімнаті – скрізь було прибрано і чисто. Помітно було, що це природний порядок, а не підготовка до його приходу. Лікувати вирішив як зазвичай – починаючи з голови, хотів ще раз достеменно перевірити, чи справді все зараз добре з пошкодженими ділянками. Потім переходити одразу від проблеми до проблеми – печінка та нирки постраждали не внаслідок тривалої хвороби, а внаслідок ударів і самі по собі були причиною дисфункції інших органів. Відновивши їхню роботу, він усував самі джерела інших проблем. А потім, коли все основне зробить, тоді пройдеться по всьому тілу, насичуючи його силою, що має прибрати усілякі наслідки. Ну й обличчя. Це найостанніше. Найімовірніше за все дівчина засне і йому буде простіше.

– Ось рушник, – пролунав голос за спиною. Макс замислившись не почув, як Марія підійшла до відчинених дверей. Це було цікаво, як так вийшло, тому що її розмову з Катею в кімнаті він чув чудово.

– Дякую – він витер руки і повісив рушник на цвяшок.

– Максим... – Марія дивилася в підлогу…

“Зараз щось почнеться, ось чую я... спинним мозком чую”... – Макс морально напружився…

– Максиме, – ще раз повторила Марія, але вже трохи рішучіше, – дякую вам, – вона нарешті підняла очі й подивилася йому просто в обличчя. – Дякую за мою дівчинку... І за мене теж. У мене ж крім неї нічого немає. Вона моє єдине багатство. Тож ти... тобто ви, врятували і мене теж. Якби ви не прийшли, ми обидві померли б... вона раніше... а я трохи пізніше.

– Марія... – Макс наплював на умовності, – скільки тобі років?

– Тридцять шість, а що? – вона трохи розгубилася від такого переходу.

– А мені – двадцять вісім. Тож давай забудемо про “Ви”? га? після того, що я збираюся зробити, в інших випадках треба одружуватися, а ми все викаємо... І витри сльози, Катька побачить – сама ревіти почне, а воно мені треба? – Збивши її з хвилі смутку своєю нахабністю, він вислизнув у коридор і пройшов до кімнати.

– Отже, дівчино, ви готові? – Макс увійшов як хірург, тримаючи руки піднятими догори й імітуючи їхню стерильність... Сів поруч із Катею на край дивану і почав кінчиками пальців проводити по її обличчю. Домігшись того, що дівчина заспокоїлася й розімліла від задоволення, почав втілювати в життя свій план. Із шиєю та головою було все гаразд. Відновлення йшло повним ходом. Можна нічого не чіпати. Ще раз переглянув усе максимально збільшивши, пройшовся, напевно, по кожному нерву й судині, перевірив реакцію м’язів і переконався, що з хребцями теж усе гаразд. Уже на автоматі пройшовся по очах, про всяк випадок, на майбутнє не завадить їх зміцнити. Тепер печінка. Печінка звісно штука така, що дуже добре може регенерувати сама, але навіщо молодій дівчинці такі труднощі? Вичистив залишки гематоми, слава Богу – розривів не було. Наситивши орган енергією, він ніби промив її цілющою водою, видаляючи все, що там могло залишитися. Приблизно так само все пройшло і з нирками. За ними підтягнулися селезінка, шлунок, серце, легені... Кілька ребер були з тріщинами, на цьому пошкодження закінчувалися.