Анна Ліє Кейн - Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн

42. Олівія

- Я не маг, - уперто повторила для Варді. Таким ім'ям назвався водний чаклун. Тепер він сидів за столом навпроти мене і роздивлявся своїми холодними срібними очима. Здавалося, що в його райдужку можна виглядати як у дзеркало, але водночас вона лякала.

- А ще в мене руки затерпли, - мигцем глянула на Майкла, якого так само як і мене, зв'язали, а потім поклали на лаву, і знову подивилася на чоловіка навпроти. Він продовжував мовчати. Вже хвилин десять, після того, як усі вийшли з дому Бранки, він просто мовчки на мене дивився. В голові встигла промайнути думка, що він заснув з розплющеними очима, і я прикинула як би його штовхнути ногою під столом, але чоловік раптом ворухнув губами:

- Не раджу.

- Я почала хвилюватися, що ти помер, - буркнула, знову оглянувши його застиглу позу. - Відпусти нас, Варді. Я не володію магією, ми не змо...

- Ти не володієш, а ось він, - кивок у бік Майкла. - Повітряний маг і досить сильний.

- Він не навчений, вам не буде від нього ніякої користі, - спробувала знову звернутися до голосу розуму або до совісті, або ж до жалю врешті решт. Та до чого завгодно, аби вирватися з цієї пастки. Мені треба лише якось надіслати звістку до палацу, докричатися до Інгемара, і він знайде спосіб урятувати нас. Ось тільки як це зробити?

Чи можу я вибратися одна, щоб потім повернутися і знайти Майкла?

Ні! Це надто ризиковано. Вони можуть замучити його до смерті поки я бігатиму туди-сюди, або сховати його, так що я не знайду. Ні, покинути Майкла зараз взагалі не варіант. А цей Варді чітко дав зрозуміти, що не відпустить нас живими.Чи маємо ми взагалі шанс втекти від щурів?

- Ні разу ще не було такого, щоб я не знайшов спосіб використати силу мага, - у цій рівній відповіді мені здалася неабияка загроза. Навіть засвербіло між лопатками та довелося поворушити плечима, через що зв'язані руки відгукнулися протяжним болем.

– За нас можуть заплатити викуп, – спробувала я зайти з іншого боку. Лівий куточок губ чоловіка смикнувся у знущальній усмішці:

– Скільки?

- Багато, - азартно пообіцяла я, чіпляючись за проблиск світла у темряві: - Скільки скажеш.

- Невже ти дочка якогось аристократа? - раптом розвеселився Варді, а мені від його насмішки стало страшнувато. Він окинув мене знущальним поглядом і хмикнув: - І бездарна? Та мені доплатять, щоб я тебе добив, а не щоб повернув ганьбу сім'ї.

Я збентежено прикусила язик під поглядом сталевих очей. Зморщила носа і спробувала зайти з іншого боку:

- У мене зв'язки у столиці. І за мене, дійсно, можуть заплатити. Тільки дай мені можливість надіслати звістку.

Варді задумливо закусив губу, скинув підборіддя, роздивляючись мене зверхньо, потім попросив:

– Хто саме у тебе там? Назви ім'я. Мені сказали, що ти хотіла відправити звістку до палацу.

Хотіла вже зізнатися, але міцно стиснула зуби. А чи можу я взагалі говорити про Інгемара? Чи повірить мені Варді? Та і як я доведу королю, що це саме я, а не якийсь обман?

Повільно повела підборіддям убік. Очі Варді здивовано розширилися:

- Не скажеш? - простяг він приголомшено. - А як же я тоді відправлю листа, якщо не знатиму для кого воно?

- Відправляй королю, - виплюнула я якомога зневажливіше: - А він розбереться кому віддати послання.

- Королю? - Варді продовжував дивуватися моєму нахабству. Усмішка на його губах стала ширшою. Він опустив руки на стіл, а голову схилив до плеча, поцікавившись: - Я схожий на повного дурня? Корхонен легко відстежить магічне послання, якщо не використовувати каркасне переміщення, а заради якогось дівчиська надсилати листа каркасами - вже занадто.

- Я думала щури не бояться короля, - пирхнула і відвернулася, розглядаючи сплячого Майкла. Ану прокидайся, сволота! Нас тут убивати збираються, а він хропака дає.

Варді скривився і теж глянув на мого друга:

- Один на один з Інгемаром я ще потягався б, але... у нього загони магів, а в мене дві недоучки і прості люди.

- Навіщо ви взагалі б'єтеся з королем? - вирвалося назовні питання, яке мені вже дуже давно хотілося поставити опозиції, а тепер видався шанс. - Навіщо викрадаєте та вбиваєте магів, коли у світі їх і так стає дедалі менше? Адже ви прирікаєте багатьох людей на голод, на смерть від хвороб і катаклізмів. Ви – зло. Зупини це, Варді!

Чоловік знову завмер, дивлячись мені в очі. Підібгавши уста, я вперто не відводила погляд. Навіть брови звела до перенісся. Але ніяк я не очікувала, що замість відповіді Варді різко підніметься на ноги, схопить мене за плече і смикне вгору.

- Майкле! - встигла злякано скрикнути, коли водяний маг потягнув мене за собою до дверей.

- Нічого з ним не станеться, - мовив Варді. Ступивши за поріг, він крикнув своїм соратникам: - Подивіться за хлопчиськом, я поки що прогуляюся з нашою гостею.

Йому відповіли розгубленими кивками.

- Ти куди мене тягнеш? - обурено пискнула, намагаючись вирватися, але зробити це зі зв'язаними руками було не так просто. Доводилося майже бігти за довгоногим магом, а він прямував у ліс.

У голові встигло промайнути безліч сценаріїв з можливим розвитком подій, але коли ми відійшли досить далеко від селища і раптом опинилися на березі невеликого кратера, я здивовано завмерла, з побоюванням зазираючи всередину.

- Не звалися, - буркнув Варді і відпустив мене. Сам зупинився поруч, схрестивши руки на грудях.

- Що це? – я з цікавістю дивилася на майже ідеально круглий камінь. Його поверхня - темно-сіра, майже чорна - нагадувала застиглу вулканічну лаву. Колись я купувала собі браслетики з подібним камінням, маркетологи запевняли, що такі прикраси допомагають у житті чи у здоров'ї, а може у коханні – не пам'ятаю точно. Загалом, мені не допомогло, але зараз величезна куля прикувала мою увагу. До нього залишалося ще кроків тридцять від нас, але я розуміла, що в діаметрі камінь метра три, не менше.

- Мертве ядро, - слова Варді звалилися мені на голову з уявним гуркотом, я навіть здригнулася і пригнула голову, а потім здивовано обернулася:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍