Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

Іноді мені хочеться сказати “дякую” всім цим покидькам, які допомогли нам зрозуміти, хто ми одне одному і повністю відкритися.

Заїжджаємо у двір, і автомобіль зупиняється. Швидко виходжу з автомобіля і, немов метеор, залітаю до будинку. Його Яромир мені подарував на день народження два роки тому. Я як побачила цей невеликий двоповерховий особняк, так одразу сказала, що ми будемо тут жити. Побудований зі скла і бетону за останнім писком моди, затишний і зручний, гарний і просто неповторний. Сад, дитячий майданчик і басейн, щоправда, на вулиці, в будинку немає, але це не проблема.

Тихенько відчиняю двері й проходжу до вітальні. На першому поверсі немає коридорів, тільки велика вітальня, кабінет, кухня і їдальня. Все інше — на другому поверсі.

Яромир лежить на дивані, а на ньому мирно сплять наші дівчатка, щічками притулившись до татових грудей. Від такої картини мені завжди хочеться плакати! Так, Яромир ще той сучий син, але сім'я для нього — все! І це він доводить кожен день!

— Мамо, — чую шепіт Тимура і відриваю погляд від прекрасної картини.

— Привіт, синку, як ви тут? — обіймаю малюка і цілую в скроню.

— Все добре, тато дівчаток заколисав, а я вирішив трішки підтягнути китайську. Побачив у вікно, що ти приїхала, і захотілося тебе зустріти! — так само пошепки відповідає Тимур. — Не буди їх, нехай відпочинуть! Соня татові подарунок смердючий зробила, ти б бачила його обличчя, коли він міняв підгузок, я ледь живіт не надірвав, — пирскаючи від сміху, розповідає мій малюк. Хоча він вже давно не малюк. Скоро буде вищий за мене, так виріс.

— Добре, не буду. Піду вечерю приготую, хочеш щось? — підлещуюсь.

— Неважливо, головне, щоб було м'ясо, — підморгує мені Тимур і, вибравшись з моїх обіймів, тихенько підіймається сходами.

Підходжу до моїх сплячих красунь і принца. Кілька миттєвостей дивлюся на них і чую гул свого серця. Коли ми одружилися, мені здавалося, що я не можу бути ще більше щасливою, адже біля мене був мій чоловік і синочок. На щастя, я помилялася, бо зараз щаслива ще більше. І це почуття просто розривають всередині на дрібні шматочки від щастя і безмежної любові до рідних. 

— Намилувалася? — тихо обурюється Яромир, не розплющуючи очей. — А тепер швидко поцілувала чоловіка, який шалено скучив за своєю непокірною дружиною!

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно