Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

— Знаєш, Бог береже чесних і працьовитих, — сказав він, піймавши її руку.

І весело тримаючись за руки, вони ввійшли в будинок.

Розділ 60

Хоча Ковпервуд, здавалося, повною мірою насолоджувався обідом у товаристві Береніс, думки його, рухаючись наче по колу, знову й знову поверталися до одних і тих самих речей: його різноманітних комерційних і фінансових справ, різних людей — чоловіків і жінок, що працювали разом з ним задля будівництва величезної дорожної мережі. Чоловіки допомагали в справах, жінки розважали. Всі вони разом допомогли йому яскраво прожити близько тридцяти років його життя.

А тепер, хоч він не дуже вірив, що діагноз лікарів справді означає для нього фатальний кінець, тим не менше, ці пророкування про близькість смерті, цей чудовий вечір з Береніс, тут на березі Темзи із зеленим лугом перед ними, він мимоволі з особливою гостротою відчував усю красу й скороминущість життя. А він прожив насичене, сповнене драматизму і пам’ятних подій життя. І тільки тепер, коли він у будь-яку хвилину міг втратити те, що наповнювало його дні і що видавалося йому невіддільним від нього самого, він відчув справжню ціну життя і його радощів. Береніс — така молода, розумна, весела — що могла б, якби все було гаразд, бути поруч із ним ще багато років. І, звичайно, саме про це вона думає зараз, сповнена надій і бажання бути йому корисною. І вперше, думаючи про швидкоплинність життя, він не зміг зберегти свою звичайну незворушність. Тепер тільки він відчув поезію цих хвилин, їх скороминущість, яка несе в собі гіркоту і нічого крім гіркоти.

Однак на зовнішній поведінці Ковпервуда ніяк не по­значилася його внутрішня пригніченість, тому що він уже вирішив, що повинен удавати, грати. Він повинен займатися справами як зазвичай доти, доки не настане та година чи та хвилина, коли справдяться пророкування лікарів, якщо вони все ж таки справдяться. Тож вранці він, як звичайно, поїхав із Прайорс-Коув до себе в контору, де зайнявся повсякденними справами так само спокійно і ретельно, як він завжди це робив, коли йшлося про прийняття рішень і порядок їх реалізації. От тільки зараз він відчував, що необхідно привести в рух всі процеси, що забезпечать виконання всіх його бажань у випадку раптової смерті.

Одним із таких бажань було спорудити склеп для себе й обманутої життям Ейлін. Тож Ковпервуд викликав свого секретаря Джеймісона й попросив його скласти список з характеристиками кращих архітекторів — англійців і загалом європейців, — що мають гарну репутацію завдяки будівництву мавзолеїв. Ці відомості потрібні одному його приятелеві — і якомога швидше! Після цього Ковпервуд звернувся до того, що цікавило його найбільше — картинної галереї, яку він хотів поповнити такими полотнами, що зробили б її видатною колекцією. Із цією метою він написав тим, хто купував і продавав подібні шедеври, і врешті йому вдалося придбати декілька дуже цінних картин, серед яких «Вторгнення в цар­ство Купідона» Бугро, «Дорога до села» Коро, «Портрет жінки» Франса Гальса, «Воскресіння св. Лазаря» Рембрандта. Усіх їх він відправив пароплавом у Нью-Йорк.

Окрім цих доволі специфічних занять неминуче лишалися турботи, пов’язані з будівництвом метрополітену: позови, конфлікти, зіткнення з конкурентами, судові процеси з усіляких дріб’язкових приводів! Одначе минуло лише кілька днів, і Ковпервуд цілком призвичаївся до нової ситуації; до того ж він став почувати себе набагато краще й уже схильний був думати, що біль, який змусив його звернутися до лікаря, був викликаний якоюсь дрібницею. Насправді, його майбутнє відтоді, як він уперше приїхав до Лондона, ще ніколи не поставало перед ним у більш рожевому світлі. Навіть Береніс вирішила, що він зумів відновити свої життєві сили.

Тим часом лорд Стейн, уражений творчою енергією Ковпервуда, що породжувала стільки нових і оригінальних ідей, вирішив, що пора б улаштувати на честь американця прийом у його чудесному маєтку на березі моря, в Трігезалі, де можна розмістити щонайменше дві сотні гостей. І от після довгих міркувань про те, кого з іменитих людей слід запросити, було, нарешті, призначено дату, і Трігезал з його дивним парком і величезним залом для танців, де люстри суперничали з блиском місяця, був готовий до балу.

Лорд Стейн на вході до зали вітав гостей. Береніс, що входила під руку з Ковпервудом, здалася йому цього разу особливо гарною — її проста біла сукня із треном, стягнута в талії золотим шнуром, походила на грецьку туніку, а вогненно-руде волосся виглядало, немов золотий вінець. І на повний захват Стейна, підійшовши до нього, вона подивилася на нього і посміхнулася так, що в нього мимоволі вирвалося:

— Береніс! Чарівниця! Ви просто ідеал краси!

Це вітання лишилося непочутим Ковпервудом, що зупинився, аби обмінятися кількома словами з одним зі своїх найбільших акціонерів.

— Ви повинні віддати мені другий танець, — сказав Стейн, затримавши на хвилину руку Береніс.

Вона граціозно кивнула.

Привітавшись із Береніс, Стейн надзвичайно щиро привітав Ковпервуда, свого почесного гостя, затримавши його достатньо довго, аби встигнути представити йому численних вищих службовців метрополітену і їх дружин.

Невдовзі оголосили, що вечерю подано; за столом зав’язалася жвава розмова, гості потягували рідкісні вина і шампанське особливої марки, що, як був упевнений Стейн, задовольнить найбільш вимогливий смак. Сміх і гул голосів ставали усе гучнішими, змішуючись із м’якими звуками музики, що доносилися із сусідньої кімнати.

Береніс опинилася майже на чолі столу з лордом Стейном з одного боку і графом Бреккеном з іншого, доволі приємним молодим чоловіком, котрий ще задовго до закінчення вечері почав благати її про милість залишити для нього хоча б третій або четвертий танець. Але хоча така увага їй лестила, погляд її знову й знову повертався до Ковпервуда, який на іншому кінці столу вів жваву бесіду з дуже привабливою брюнеткою, своєю сусідкою ліворуч, не забуваючи, однак, і про не менш чарівну сусідку праворуч. Береніс раділа, адже вона вже давно не бачила його таким розкутим і веселим.

Однак через те, що вечеря затяглася, і потік шампанського не припинявся, Береніс почала побоюватися за Ковпервуда. Очевидно, під дією шампанського він поводився все більш збуджено, і це турбувало її. І коли лорд Стейн запросив усіх бажаючих пройти в зал для танців і Ковпервуд, збуджений і червоний, підійшов до