Тімоті Снайдер - Червоний князь, Тімоті Снайдер

в обидвох заняттях приємнішим є пошук, а не класифікація. Повні титули цісаря і членів його родини займають на письмі не одну сторінку й майже ніколи не друкуються, навіть у найулесливіших геральдичних працях. Франц-Йосиф та Карл були цісарями в Австрії, королями в Угорщині. Вільгельм, його батько і брати були цісарськими ерцгерцогами у Австрії і королівськими ерцгерцогами в Угорщині; його мати і сестри були цісарськими ерцгерцогинями в Австрії і королівськими ерцгерцогинями в Угорщині. Я часом передавав термін «ерцгерцог» як «принц» замість дослівнішого «архикнязь», аби відобразити сенс його австрійського вжитку — як слова на позначення кровних принців, чоловіків у черзі на трони.

Повним прізвищем цих Габсбургів було Габсбург-Лотрінген. Династія Габсбургів-Лотарингів постала 1736 року внаслідок шлюбу герцога Лотаринзького з ерцгерцогинею Марією-Терезією фон Габсбурґ. Прагматична Санкція дозволяла Марії-Терезії правити, а її дітям — успадковувати габсбурзькі трони. Кожен сучасний Габсбург, якого згадано в цій книжці, є нащадком Марії-Терезії, а отже, членом династії Габсбург-Лотрінген, чи, у її більш українському звучанні, Габсбургів-Лотарингів.

Не існує також задовільного способу називати ті місця, що колись належали до Габсбурзької монархії. Мовою адміністрування у неугорській частині монархії була німецька, отож мали, створені перед 1918 роком, як правило, подають німецькі назви. Усі чільні Габсбурги, про яких ідеться в цій книжці народилися перед 1918 роком. Однак, як і їхня імперія, вони не були німцями в сенсі національному. Загалом я вживаю англійських топонімів. У стосунку до дрібніших місцевостей англійський топонім зазвичай збігається із топонімом слов’янським. Це додає певного анахронізму, але спричиняє, мабуть, найменше плутанини.

Вільгельм послуговувався головно шістьма мовами: німецькою, французькою, українською, польською, італійською та англійською. П’ять із цих мов застосовують латинську абетку. Українська, як і російська, на письмі передається кирилицею. Українські та російські слова відтворено за спрощеною версією системи транслітерування Бібліотеки Конгресу США. У головній частині тексту українські та російські назви відтворено у найпростіших із можливих форм, у примітках — більш точно. Люди, що знають ці мови, побачать, що такий підхід не перешкоджає їхньому розумінню; всі інші не матимуть підстав цим перейматися. За винятком уривків із романів, що їх подано в бібліографії, будь-які переклади з цих та інших мов є моїми — хоча я безсоромно турбував друзів і колег із проханнями про допомогу.

Усі чоловіки у найближчій родині Вільгельма фон Габсбурга носили ім’я Карл, на честь ерцгерцога Карла, герцога Тешенського, діда Вільгельмового батька (і прадіда матері), а також, дещо більш віддалено, на честь цісаря Карла, над чиєю імперією у шістнадцятому столітті не заходило сонце. Сам Вільгельм був Вільгельмом-Францом-Йосифом-Карлом, його батько був Карлом-Штефаном, один із братів називався Карлом-Альбрехтом, а інший — Лео-Карлом. Додає сум’яття ще й те, що австрійським цісарем із 1916 року теж був Карл. Для спрощення справи я вдався до того вирішення проблеми, що було поширеним серед їхніх сучасників, і говорив у тексті про Штефана, а не Карла-Штефана, Альбрехта, а не Карла-Альбрехта, і Лео, а не Лео-Карла. Таким чином, цісар Карл стає єдиним Карпом моєї розповіді.

До Вільгельма у різних контекстах застосовувалися різні імена. Члени родини, друзі, коханці й товариші знали його Ґійомом, Ґі, Робером, Вільямом, Василем, Віллі, або ж Віші. Я називаю його Віллі, коли йдеться про його дитинство, та Вільгельмом у дорослому віці. Вжиток цих німецьких форм його імені не означає, що він був німцем за національністю, бо таким він — переважно — не був. Німецька мова могла колись відсилати до універсального, а універсальне в людині завжди непевне. Після нацистського періоду німецька мова набула інших відголосів, аніж ті, що їх вона мала впродовж значної частини Вільгельмового життя. Перед 1933 роком німецька культура була цвітом Європи не лише в самій Німеччині, а й у володіннях Габсбурґів. На відміну від К., героя Кафчиного Процесу, Вільгельм обрав собі ту ідентичність, за яку отримав вирок і загинув. Подібно до Ульріха, героя Музілевої Людини без властивостей, він ніколи не вважав такий вибір остаточним.

Примітки

АРХІВИ ТА СКОРОЧЕННЯ

AAN Archiwum Akt Nowych, Варшава, Польща

AC Archives Contemporaines, фонтанблє, Франція

AKPR Archiv Kancelâre Prezidenta Republiky, Прага, Чеська Республіка

АР Archives de Paris, Париж, Франція

APK-OŻ Archiwum Państwowe w Katowicach, Oddział w Żywcu, Польща

APP Archives de la Préfecture de Police, Париж, Франція

AR Archiv der Republik, Відень, Австрія

AUTGM Archiv Üstavy Tomäse Garrigue Masaryk, Прага, Чеська Республіка

BA Bundesarchiv, Берлін-Ліхтерфельде, Німеччина

BHStA Bayerisches Hauptstaatsarchiv, Мюнхен, Німеччина

BK Bundesarchiv, Кобленц, Німеччина

CAW Centralne Archiwum Wojskowe, Рембертув, Польща

HHStA Haus-, Hof-, und Staatsarchiv, Відень, Австрія

HURI Ukrainian Research Institute, Harvard University, Tokary Collection

KA Kriegsarchiv, Відень, Австрія

PAAA Politisches Archiv, Auswärtiges Amt, Берлін, Німеччина

WSL Wiener Stadt- und Landesarchiv, Відень, Австрія

ПДГ Протокол допиту (Протокол допроса), Вільгельм фон Габсбурґ

ПДН Протокол допиту (Протокол допроса), Роман Новосад

РГВА Российский государственный военний архив, Москва, Росія

ЦДАГО Центральний державний архів громадських об'єднань, Київ, Україна

ЦДАВО Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Київ, Україна

ЦДІАЛ Центральний державний історичний архів, Львів, Україна

Бібліографія

ДРУКОВАНІ ПЕРШОДЖЕРЕЛА

Епіграф

Nietzsche, Friedrich. «Nachgelassene Fragmente Frühjahr 1881 bis Sommer 1882». Nietzsche Werke. Kritische Gesamtausgabe. Берлін: Walterde Gruyter, 1973, Fünfte Abteilung, Zweiter Band, 411.

Лібретто

Des Kaisers Traum. Festspiel in einem Aufzuge von Christiane Gräfin Thun-Salm. Musik von Anton Rückauf. Відень, 1908.

Романи

Музіль, Роберт. Сум'яття вихованця Терлеса. З нім. пер. Юрій Прохасько. Київ: Юніверс, 2001.

Музіль, Роберт. Людина без властивостей. З нім. пер. Олекса Логвиненко. Київ: Видавництво Жупанського, 2010. У 2 т.

Часописи

Berlinske Tidende, 31 березня 1920; Die Neue Zeitung, 3 грудня 1908; Die Presse, 10 листопада 2007; Gazeta Wyborcza, 1991–2005; Le Figaro, 4 липня, 28 липня, 13 серпня 1935; Le Jour, 25 липня 1934; Le Journal, 28 липня 1935; Le Populaire, 15 грудня 1934, 28 липня 1935; L'Oeuvre, 28 липня 1935; Matin, 15