Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

На очі навертаються сльози жаху. Бачити його так близько від себе, відчувати дотики, розуміти, що мимоволі стала об'єктом його прагнення, лякає до втрати свідомості.

─ Так навіщо вам саме Ловар? Чим Рорк не підійшов? ─ ледь чутно шепочу і з полегшенням зітхаю, коли мрець, нарешті, відсторонюється.

─ На це було безліч причин, ─ відвертається він і знову йде до Родеріка. ─ Не дивлячись на те, що твій дядько мій прямий спадкоємець, він виявився занадто слабкий, я своєю присутністю його вбивав, і вже точно не міг жити в його тілі. Ловар сам мене знайшов, в той день, коли помер хлопчна О'Ши, і запропонував угоду. Він прибирає всіх, хто може мене стримувати в саркофазі, а роблю його магом.

Який негідник! Ось чому мене так поспішно бажали стратити. Без суду і слідства. І за наполяганням верховного прокурора.

─ Ну і звичайно, ─ незворушно продовжує цей ходячий труп. ─ Коли ми знайшли Азері Анем і відповідне тіло, він повинен був мені допомогти втілиться. А поки я існував би безтілесним духом. Але виявилося все набагато краще. Азері Анем сама мене знайшла, тіло Ловара мене повністю влаштовує. Чи знаєш, добре бути наближеним до короля, спадкоємцем дворянського титулу і головним прокурором Арклоу. А ось бідним селянином не надто. Більш того, упевнений, що нашому монарху вчений, що вміє наділяти магічним даром простих людей, ой як знадобиться. А уяви, що ще корисного може винайти такий геній, як я.

Після цих слів я відчуваю, як волосся у мене на голові стає дибки. Гіллаган і примарою примудрився скільки бід натворити, то що вже говорити про те, які можливості перед ним відкриються, коли він знайде плоть. Тільки ось ... Хвилиночку ... До мене починає доходити сенс його останніх слів.

─ Тобто, ви хочете сказати, що його величність Генріх другий про все знає?

Покійний обертається, і, притиснувши палець до губ, хитро посміхається.

─ Я такого не казав, ─ хитає він головою.

Так, не говорив. Але й не спростував. Тепер стає зрозуміло, чому чоловіка так часто спроваджували з замку і придумували доручення. Все для того, щоб Ловар мав можливість дістатися до саркофага. Тільки от не віриться, що Слизняк навмисне собі ногу зламав. Випадковість?

─ Родерік до вас йшов, коли впав зі сходів? Це було спеціально? ─ відразу ж цікавлюся, бажаючи розставити всі крапки над «і».

─ Ні що ти! Тоді були зовсім інші плани. Це Вона його зіштовхнула, ─ хитає головою Гіллаган і раптово завмирає, прислухаючись до чогось.

Я теж мимоволі насторожуюсь, але нічого не чую. Та в наступну секунду бридка мумія кидається до мене і, хапаючи однією рукою за талію, розміщує просто перед собою, до болю стиснувши горло другою. На очах виступають сльози. Придушено хриплю, шкрябаючи нігтями огидні кінцівки.

─ Ти тільки подивися, хто до нас завітав? ─ шипить він мені у вухо. ─ Так, недооцінив я твого чоловіка. Упертий. А може це доля, як думаєш? Яке тіло мені підійде більше?

Перед очима плавають помаранчеві плями, і я майже не розумію, про що він говорить. Чоловік? Кіан? Він же в тюрмі. Далеко звідси. Але виявляється, що мій некромант не так вже й далеко, як я собі думаю, бо через кілька хвилин він влітає в усипальницю, тримаючи в руці меч. А за ним з'являється напівпрозора і неймовірно красива дівчина. Цю дівчину я впізнаю одразу. Саме вона мене вивела з крипти одинадцять років тому, коли я заблукала.