Джек Лондон - Мартін Іден, Джек Лондон

піднестися над середовищем, з якого вийшов. Самий факт робітничого походження уже був плямою, а тут ще безсоромно хизуватися цим перед світом - її світом - це вже було занадто. Хоч заручини Рут з Мартіном родина тримала в таємниці, але їхня тривала приязнь не могла не породити пліток; а в кондитерській, як на те, було кілька її знайомих, і вони скоса поглядали на Мартіна та його дивовижний почет. Рут бракувало таких вільних і широких поглядів, як в її нареченого, і не здатна вона була піднестися над своїм оточенням. З натури бувши вразлива, вона чулася допеченою до живого. Тож коли того самого дня надвечір Мартін прийшов до Морзів з подарунком для Рут, він не зважився витягти його з кишені і вирішив почекати зручнішої нагоди. Він уперше побачив Рут у сльозах, у сльозах жалю та гніву, і був вражений. У думці він називав себе грубою тварюкою, хоч ніяк не міг зрозуміти своєї провини. Йому й до голови не вкладалося, що можна соромитись людей свого кола, і він не бачив нічого принизливого для Рут у тому, що ходив з дітворою Марії по крамницях і купував їм різдвяні подарунки. Проте, коли Рут пояснила йому, чим вона образилася, він зрозумів її, але подивився на це, як на жіночу примхливість, властиву всім жінкам, і навіть найкращим з них.

 

РОЗДІЛ XXXVI

 

 

- Ходімо, я покажу вам «справжніх людей»,- сказав Мартінові Брісенден одного січневого вечора.

Вони пообідали в Сан-Франціско і мали вже сідати на катер, як раптом Брісенденові загорілося показати Мартінові «справжніх людей». Він повернув назад і хутко подався уздовж набережної, мов якийсь привид у розмаяному плащі. Мартін насилу додержував йому ходи. По дорозі вони зайшли до винного складу: прихопивши там два галони старого портвейну в обплетених суліях, Брісенден скочив у трамвай, що прямував на Мішен-стріт, а за ним і Мартін, навантажений кількома пляшками віскі.

«От якби мене зараз побачила Рут»,- подумав Мартін, не перестаючи міркувати, що то за «справжні люди».

- Може, нікого там не буде,- сказав Брісенден, коли вони вийшли з трамвая і пірнули в глиб робітничого гетто на південь від Маркет-стріту.- Тоді вам не доведеться побачити те, чого вже давно шукаєте.

- Та що ж то за чортовиння? - вигукнув Мартін.

- Люди, справжні розумні люди, а не порожні балакуни, як у тому вашому крамарському кублі. Ви читаєте книжки і почуваєте себе самотнім. Сьогодні я покажу вам людей, які теж читають, і ви не будете більше самотній.

- Не думайте, що мене дуже обходять їхні нескінченні суперечки,- додав Брісенден, пройшовши ще квартал.- Книжкова філософія не цікавить мене. Але це розумні й розвинені люди, а не буржуазні свині. Тільки глядіть - вони заженуть вас на слизьке у всякому питанні...

- Сподіваюся, що там буде Нортон,- казав він далі, важко дихаючи, але не дозволяючи Мартінові забрати у нього сулії з портвейном.- Нортон - ідеаліст, скінчив Гарвардський університет. У нього чудова пам’ять. Ідеалізм привів його до анархізму, і родина зреклася його. Його батько - президент залізничної компанії, над-мільйонер, а син голодує і за двадцять п’ять доларів на місяць редагує анархістську газетку.

Мартін мало знав Сан-Франціско, особливо цю його частину, і не уявляв собі, куди веде його Брісенден.

- Розкажіть мені ще про цих людей,- сказав він.- З чого вони живуть і як тут опинилися?

- Може, застанемо й Гамільтона.- Брісенден спинився перепочити і поставив сулію на землю.- У нього подвійне прізвище - Строн-Гамільтон, через риску, і він з давнього південного роду. З натури це волоцюга й ледар, яких світ не бачив, хоч він працює - чи бодай силкується працювати - в одному соціалістичному кооперативі за шість доларів на тиждень. Але він присяжний волоцюга. До Сан-Франціско теж приблудив. Раз він цілий день просидів у парку на лавці, нічого не ївши, а як я ввечері запросив його до ресторану пообідати, за два квартали, він мені каже: «Забагато мороки, друже. Купіть мені ліпше пачку цигарок». Він був спенсеріанець, як і ви, поки Крейс не навернув його до матеріалістичного монізму. Я спробую при ньому почати про монізм. Нортон теж моніст, але він не визнає нічого, крім духу. Це такий, що не попустить ні Крейсові, ні Гамільтону.

- А хто такий Крейс? - спитав Мартін.

- Це ж ми до нього йдемо. Він колишній професор, вигнаний з університету,- звичайна історія. Розум гострий, як бритва. Заробляє чим доведеться. Якось у скруті був навіть за вуличного факіра. Нічим не гребує. Може й саван з мерця здерти. Але різниця між ним і буржуазією та, що він грабує, не маскуючись. Він може говорити про Ніцше, Шопенгауера, 43 Канта, про що хочете. Але єдине, що в світі його цікавить,- навіть більше ніж його Мері,- це монізм. Геккель його ідол. Єдине, чим його можна образити,- це зачепити Геккеля.

- Оце ми й прийшли.

Перш ніж піднятися сходами, Брісенден поставив на землю сулії, щоб трохи перевести дух. Це був звичайний двоповерховий будинок на розі, з пивничкою та бакалією внизу.

- Тут живе вся братія. Заселили цілий поверх, але тільки Крейс має дві кімнати. Ну, ходім.

Хоч нагорі не було ніякого світла, Брісенден орієнтувався в пітьмі, як домовик. Він спинився й знову заговорив:

- Тут буває ще Стівенс, цей - теософ. Як розходиться, то хоч кому баки заб’є. Тим часом він миє посуд у ресторані. Любить дорогі сигари. Якось я бачив, як він пообідав за десять центів, а за сигару заплатив п’ятдесят. У мене знайдеться для нього пару, на разі він прийде...

Є ще один, Перрі - австралієць. З фаху статистик, а взагалі - ходяча енциклопедія. Спитайте його, скільки зерна зібрано в Парагваї 1903 року, скільки 1890 року вивезено до Китаю англійського полотна, скільки важив Джіммі Бріт, коли переміг Бетлінга Нельсона, хто у Сполучених Штатах був чемпіоном з середньої ваги 1868 року - і на всі запитання він дасть точну відповідь з швидкістю автомата. І ще два хлопці: одного звуть Енді - він каменяр, знає все на світі і добре грає в шахи,- а другий - Гаррі, пекар, запальний соціаліст і видатний профспілковий діяч. До речі, пам’ятаєте страйк