Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

спалахнуло волосся довгого козацького оселедця, однак жоден м'яз не сіпнувся на обличчі колишнього отамана: він вирішив зустріти смерть гідно.

Юрба зойкнула, чи то замилувавшись мужністю й витримкою злочинця, чи то розчарувавшись тією обставиною, що мука розпеченого вінця не зламала колишнього отамана на самому початку страти. Як раптом у віддаленому кінці площі пролунало хвацьке:

— Ой, був собі цар на нашій землі, Та не такий, як кругом іншиї царі...

Наливайко здригнувся, кинув хмурий погляд у напрямку, відкіля донісся початок пісні. Невдоволено зашуміла, захвилювалася юрба. Але тут вже з іншого кінця площі долинуло:

— Не знали таких господарів Ні турки, ні татари...

Тепер усі обернулися туди. Негайно в третьому місці, зовсім неподалік від ешафота, пролунало:

— Ні москвини, ні ляхи, Ні угри, ні валахи...

— Он він! Я тебе зараз!.. — викрикнув один з охоронців, які пильнували страчуваного злочинця, і спробував зістрибнути в натовп. Але хоча нахабний співак був, здавалося б, цілком досягненним, тепер він немовби розчинився в юрбі. І тут пісню підхопили вже десь високо, чи то в піднебессі, чи на даху королівського палацу:

— Був він хай не панського роду, Зате з нашого із руського народу...

Юрба обурено загомоніла. Справді, що ж це відбувається?!

— Спасибі, хлопці, спасибі! — вигукнув раптом Наливайко. Очевидно, хотів сказати щось іще, але кат замахнувся рукою, у якій тримав кліщі, й з усієї сили зацідив бранцю в обличчя, не випустивши інструмента. Кров потекла з розбитого носа засудженого. І негайно продовження пісні долинуло немовби з–під землі (чи може з–під ешафоту):

— А звався той цар — Наливай Северин!..

— Спасибі, хлопці... — тихо прошепотів герой пісні.

«Мені б подякував, так ні ж! Ех, от завжди мені не щастить...» — розчаровано подумав князь Острозький. Адже насправді це він розставив на Замковій площі декількох шибайголів, наказавши кожному по черзі прокричати по парі рядків крамольної пісеньки. А щоб співаків не схопили одразу ж, кожного з них оточив ще десятком своїх перевдягнених простолюдинами челядників.

Поки навчені Костянтином Василем люди вдавали щире замішання, черговий «співак» устигав прокричати свою частину пісні, потім присідав, скидаючи при цьому з голови капелюха й верхній одяг, але негайно по тому піднімався, встигаючи за допомогою товаришів швидко перевдягтися у новий одяг. Після цього упізнати його, ясна річ, не зміг би ніхто. Останній «співак» перед самим початком страти непомітно сховався під ешафотом. Він прокричав один–єдиний рядок, тому ніхто навіть не встиг розібрати, звідки пролунали слова.

На жаль, це був останній «привіт», яким Костянтин Василь міг потішити колишнього сотника своєї надвірної корогви. Вирвати його з пазуристих лабет смерті старий князь був уже не в силах...

Під час десяти катувань Наливайко поводився гідно, так і не зронивши з вуст ані звуку. З неприхованим задоволенням за стратою спостерігав з палацового вікна його королівська величність Сигізмунд ІІІ Ваза. Він був цілковито задоволений способом умертвіння жахливого державного злочинця, рекомендованим сеймом після тривалого диспуту. Адже дехто пропонував спалити лиходія в мідному бику[85], однак цей спосіб був недостатньо видовищним. Ну, стоїть собі величезна мідна статуя бика, під якою розкладене багаття — але ж зовсім не видно, як у його розпеченому череві смажиться і згоряє живцем людина! А якщо засуджений на люту смерть не кричатиме, то весь ефект від страти взагалі сходить нанівець...

Наливайко явно не збирався кричати. От і добре, що вибрали інший вид страти — десять видовищних тортур і четвертування! Тому що тут усе відбувається наочно — тож нехай це мерзенне бидло дивиться і тремтить перед всесиллям непорушної королівської влади! Особливо ці бунтівні богопротивні схизматики–русини...

Схизматики, кляті схизматики!!!

Його королівська величність самовдоволено посміхнувся, тому що на мить Королівська площа, ешафот і юрба немовби розтанули. Тоді погляд Сигізмунда ІІІ Вази сягнув за межі простору, раніше доступного погляду. І король ясно побачив там, далеко внизу, всі–всі землі Королівства Польського, а потім й цілу Європу. Побачив такою, якою і мріяв побачити: територією, де безроздільно панують дві непереборні сили — білий польський орел і влада католицької церкви.

Там, у полишеній реальності, за межі якої він подумки щойно сягнув, зараз не просто страчували державного злочинця: в особі самозваного Nalivaj Rex Ruthenorum кат рвав хитромудрими інструментами й ламав усіх схизматиків, які надумали чи надумають у майбутньому противитися вищій волі. Так їм і треба, клятим бунтівникам! Нехай же знають: відтепер найкращим виходом для них є унія, яку люто ненавидить нинішній самозванець, а найгіршим — люта смерть!!! Безсумнівно, перед таким вибором не встоїть ніхто.

Придушивши бунтівних схизматиків, його королівська величність негайно візьметься за всі притулки протестантів, включаючи свою рідну Швецію, звідки одноплемінники вигнали його з непередаваною ненавистю. Нічого, він, поза всяким сумнівом, і туди повернеться тріумфатором!..

А тоді вже білий польський орел злетить над всією Європою й освятить її сяйвом сліпучо–білих крил на віки вічні.

* * *

Після всіх десяти видів катувань, відповідно до рекомендації сейму й вироку справедливого суду, збурювача спокою, що зазіхнув на самі основи влади