Райнер Марія Рільке - Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе

кружля в чужій руці. Йде сяйво від новітньої сторінки, іще все може статися на ній. Лоб в лоб дві сили піднялися гінко з підозрою, що місце лиш одній. 22 вересня 1899 «Муруємо тремтячими руками…»
Муруємо тремтячими руками тебе усупереч вітрам. Та хто тебе довершить нам? Ти — храм. Рим? — Бедлам, пожухлий квіт. А що є світ? — Погруз у твані. Та світяться над нами бані, на мурах храмів ожило твоє осяяне чоло. Бувало, уві сні ти відкривавсь мені, тебе я осягав з першопричини до бань, де золота найвища проба. Я бачив, як на стіни мій розум накладав останнії оздоби. 22 вересня 1899 «Моє життя — не ця крута година…»
Моє життя — не ця крута година, ти бачиш, як я кваплюсь в ній. Я — дерево на власнім тлі людини, і я з моїх ротів усіх один лиш, отой, що змовкне від усіх раніш. Я — пауза між двох тонів, що вдалим сусідство їхнє звати шансів мало: бо смерті тон одлунює ходу. Та, тремтячи у темнім інтервалі, миритись їм. А пісня до ладý. 24 вересня 1899 «Тебе знаходжу в цих речах у всіх я…»
Тебе знаходжу в цих речах у всіх я, до них я добрий, просто наче брат; в малих на сонці вітришся Ти сім’ям, й великий у великих Ти стократ. Це — сил предивна гра, в яких одвіку речам служіння полягає суть: в корінні зрісши, живлять стовбур, віти, як Воскресіння у верхівку йдуть. 24 вересня 1899 «Люблю Тебе, Закон — як мед устам…»
Люблю Тебе, Закон — як мед устам, на нім ми зріли, з ним боротись мали; Ти — сум за домом, що не подолали, Ти — ліс, якого ми не покидали, Ти — пісня, котру мовчки ми співали, Ти —