Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

Ну, не особливо довго й рахував. Довелося ж на всіх парах вертатися, бо на причалі спалахнуло. Вогонь на даху. «Ворону» смажать! І повним ходом назад.

Притому йому ще пощастило, тачка не вибухнула в нього під задницею. Ото був би феєрверк, якби його каменярі спалили разом із цими собацюрами, — любо-дорого дивитися! Може, тепер хоч допетрає своїми собачими мізками, що з нами так не можна чинити: оголосити, що все буде по-старому — і кар'єр працюватиме, і каменедробарка, потихеньку, але буде! — а за два дні прибити до стіни це гівно…

Але ж наказ іде від верховного командування. А він все-таки адміністратор. Це вони присобачили наказ до стінки — його рукою. Послали його в саме пекло, як він посилає в пекло коваля.

Він — адміністратор? А чим він керує? Чим? Відвалом, купою каміння, собачою конурою?! Гівно. Адміністратор. Пес він паскудний, і обходитися з ним треба як із паскудним псом. Один копняк, каменюкою по черепку, вогню під сраку — та й по всьому.

І чим би це допомогло? За ним Армія стоїть. Завалиш одного їхнього, так вмить десяток інших заявиться. Та й цього одного — хіба що з третього разу. Живучий, собака. Табір — і той його не угробив, не так-то це просто. Вріж йому по пиці, підпали дім — витре кров, струсить попіл, гавкне в рацію — і вже Армія тут як тут, прибере сміття, тачку нову дасть, будинок новий відведе… Постраждали від пожежі? Поранені? Маєте посвідчення жертви репресій? Ах, то у вас ще й номер таборовий на руці? Будь ласка, ось вам компенсація, ось відшкодування за моральну шкоду. І пішло-поїхало знову. Стара пісня. Напам'ять її знаємо.

А коли в нас горить? Коли голомозі кидають нам до вікон смолоскипи, крадуть наших бабів і женуть до себе худобу? Гівно. Хрін хто допоможе. Ваше, мовляв, поріддя, і все.

Як довго його тачка горіла? Хвилин десять? П'ятнадцять? Не встигла як слід розгорітися, і вже ціла піврота заявилася на цій летючій дзижчалці, ще й Охоронця йому переправили.

Охоронець, не смішіть мене. Ковалів хлопчина — Охоронець. Дати йому кілька затріщин і марш назад, до кузні. Бачили його? Біг через майдан як перелякана курка, доки хазяїн не свиснув…

Переляканий! Нічого подібного. Ти з ним обережний будь, я тобі кажу. Він навіть на риболовлі носить свій пістолет. І визвіритись може запросто.

Він? Визвіритись? Його ж ковалиха виховувала — на свічках та образках Пречистої Діви. Мало що не купала у свяченій воді.

Будь з ним обережним. Собачий Король його переламав. На свій бік перетягнув. До їдла хтозна-що підмішував.

Ха! Здається, тут хтось злякався. Візьми надішли йому валер'янки та цукрової вати: мовляв, просимо нас вибачити, але «Ворона» ваша напевно трохи високо залетіла. Не інакше як дуже до сонця наблизилася. От і спалахнула. Горіла, як та каністра з бензином. Тож вибачте. І в добрий шлях.

Смійся-смійся. А я тобі кажу: будь обережний з ним. Ти хоча б раз йому в очі дивився?

В очі? Тобі що, робити більше нічого? Особисто я на такого гівнюка дивитись не стану, хай навіть би він виставив цілий ящик кави й тютюну. Я на гівнюків не дивлюся.

Ну-ну. А я от дивився йому в очі й скажу: дивиться він на тебе точно як звір, очі в нього звірині… Вовчі.

Першої ночі після повернення з рівнини Берінг так і не зміг заснути. Від ліжка нестерпно смерділо псиною (за дні його відсутності зграя окупувала кімнату, довелося силою відновлювати старі кордони). Нестерпно тріщав паркет, нестерпна задуха стояла в коридорах вілли «Флора» — увесь цей сплячий будинок був нестерпним для нього, і Берінг вийшов надвір.

Тихо, як звір на полюванні, скрадався він через парк, ішов під чорними канделябрами мамонтових сосен, патрулював уздовж дротяної огорожі, що потонула в заростях диких троянд, плюща та чортополоху, постояв біля потічка, прихилившись до стінки дощатого будиночка з турбіною і слухаючи басовий наспів ротора, потім спустився довгими сходами до закинутого човнового сараю і при першому ж підозрілому шерехові, який він запідозрив у непроникному мороці біля воріт, поквапився назад.

Він би як одержимий кинувся на будь-якого зайду, на будь-якого агресора, ще й з собаками би зчепився за те, кому першому встромити свою зброю — у жир, у м'язи, у плоть ворога. Минулого вечора, коли Амбрас, раз за разом прикладаючись до пляшки, вивчав за