Корнелія Функе - Володар драконів

це, скажете, кобольд? Ну, я вже не знаю. А може, він нас відведе просто в пащу до Кропивника?

— Дурниці! — Бен посмикав її за гострі вуха. — Ти хоч порадій, кобольдихо буркотлива! Перемога! Він відведе нас до Подолу неба. А якщо Кропивник суне туди свою погану морду, ми заженемо його назад у море!

— Ну-ну! — Сірчана шкурка наморщила ніс. — Знаєш що? Ти з глузду з’їхав, чоловічку!

Лама щось тихо сказав Візенгрундам.

— Що він говорить? — запитав Бен у Мухоніжки.

— Мале переможе велике, — відповів гомункулус, — і доброта візьме гору над жорстокістю.

— Будемо сподіватися, — буркнула Сірчана шкурка і раптом повернула голову і принюхалася. — Дивно, пахне гірськими гномами. Немає на світі гори, де б вони не стукали своїми молотками, ці хлопці в безглуздих капелюхах.

— Ти розумієш, що кажеш? — в очах у Гіневер був жах.

— Я кажу, що пахне гномами, — повторила Сірчана шкурка. — А що?

— Де саме пахне? — прошепотів Бен, хапаючи її за руку. — У якому місці?

У цю мить із тріщини в скелі вислизнула маленька фігурка і блискавично шугнула в темряву.

— Кремінна борода! — верескнув Мухоніжка, мало не беркицьнувшись із плеча Бена. — Це Кремінна борода, новий чистильник панцира у Кропивника! Хапайте його! Швидше! Він йому все розповість!

Усі кинулися в погоню, штовхаючи одне одного і загороджуючи самим собі дорогу. На площі перед молитовним залом стало ясно, що гном від них втік.

Сірчана шкурка, відчайдушно лаючись, обнюхувала кожен закуток. Кілька ченців, які поверталися з хмизом у монастир, здивовано дивились на неї. Коли переслідувачі спиталися в лами, чи не бачили вони маленького чоловічка, який тікав подвір’ям, той вказав на стіну, де все ще похропував біля свого літака Луї Довгохвостий.

Бен і Гіневер підбігли до стіни і перехилися через неї, пильно дивлячись вниз. Але на крутому гірському схилі не видно було жодного підозрілого руху.

— Прокляття! — вигукнув Бен. — Він утік!

— Хто? — Луї Довгохвостий сів, протираючи сонні очі.

— Шпигун, — відповів Бен і обернувся до Лунга. — Що тепер робити? Адже він усе розповість Кропивнику.

Дракон лише головою похитав.

— Шпигун? — здивовано запитав щур. — Який шпигун?

— Той, якого ти не знайшов, коли літав на розвідку, — огризнулася Сірчана шкурка, нюшачи повітря. — Я не відчуваю його, мухомор крапчастий! Щось забиває мені ніс! — вона озирнулася і показала на купу коричневих коржів біля монастирської стіни. — Що це таке?

— Кізяк, — відповів професор. — Сушене лайно яків, якщо хочеш знати подробиці.

Лама кивнув і щось сказав.

— Він каже, — переклав Мухоніжка, — що вони використовують кізяки як паливо, тому що дерев тут мало.

Сірчана шкурка застогнала.

— Ну як я можу тепер щось винюхати? — з відчаєм запитала вона. — Як я можу відчути цього клятого гнома, коли все довкола просмерділося гноєм? Хай хоч який би він був корисний!

— Може, мені спробувати спуститися схилом униз, юний пане? — запитав Мухоніжка. Бен похитав головою.

— Це дуже небезпечно, — він зітхнув. — Ні, ми його упустили, тут уже нічого не поробиш.

— Такі короткі ніжки, а так швидко бігає, — сказала Віта Візенгрунд. — Неймовірно! Що ж, гірські гноми — народець меткий, особливо в горах.

— Поки в них не відберуть капелюх, — Мухоніжка видерся на стіну і глянув униз. На мить йому здалося, що він чує тихе сопіння. Але через висоту у нього запаморочилося у голові, і він поспіхом відскочив.

— А що буде, коли відібрати у них капелюх? — Поцікавився Бен.

— У них запаморочиться у голові, — відповів Мухоніжка, видираючись назад на плече Бена.

— Ось що буває, коли не віриш власним дітям! — похмуро промовив Барнабас Візенгрунд, кладучи руку на плечі Гіневер. — Я мушу попросити у тебе вибачення. Ти була права, а я старий сліпець.

— Добре, — відповіла Гіневер. — Хоча, дуже шкода, що я була права.

Лунг витягнув шию поверх стіни і подивився вниз, на річку, на бурих водах якої вигравало сонце.

— Отже, ми повинні випередити Кропивника, — сказав він. — Гном напевно чув усе, що сказав Бур-бур-чан, і вони негайно вирушать туди.

— Ах ось ви про що! Ви дізналися, де розташовується Поділ неба, а цей шпигун усе підслухав! — Луї Довгохвостий схопився. — Ну то й що? Адже цей золотий дракон не вміє літати, чи не так? Тому Лунг зможе легко його випередити.

Але Мухоніжка понуро похитав головою:

— Не думаю, що це так легко. Кропивник знає багато різних шляхів, — він із досадою ляснув себе по гострих колінах. — І навіщо тільки Бур-бур-чан описав так докладно, де саме ховаються дракони!

— Вхід у печеру йому все одно не знайти, — зауважила Гіневер. — Бур-бур-чан сказав, що його взагалі ніхто знайти не зможе.

— Якщо, звісно, ми самі не відведемо туди Кропивника, — похмуро буркнула Сірчана шкурка. Всі мовчали.

— Як було б добре, якби його засипало піском! — понуро буркнув Бен. Лама поклав руку йому на плече і щось промовив. Бен запитально подивився на Мухоніжку.

— Це було б занадто легко, Володарю драконів, — переклав гомункулус. Бен похитав головою.