Марек Краєвський - Кінець світу в Бреслау

обличчям він розв’язав стрічечки і, відкривши чергову течку, вкриту вервечкою вигнутих гебрайських літер, приготувався до читання захопливих повідомлень про проблеми старости із села Мохбор під Бреслау, який не бажав сплачувати магістратові податку за рибу, спійману в річці Сленж. Завжди, коли він наближався до кінця якоїсь копіткої праці, з’являлася купа суб’єктивних та об’єктивних перешкод, які унеможливлювали йому закінчення справи. Та, що заважала йому сягнути по наступну течку, була об’єктивною. Сонливість напала на нього важко й рішуче. Як завжди, цьому передувало візуальне нагадування про події з недавнього минулого. Мокк побачив своїх людей, які виходять із квартири Гоккерманна, і почув власний голос: «Ідіть уже. Врешті-решт, зараз свята. Я сам перегляну ці течки». Він бачив вдячні обличчя поліцейських і чув протести Кляйнфельда: «Я залишусь і допоможу вам, пане раднику. У мене жодних свят немає, а в гімназії я добре знав латину й можу все це прочитати». У вуха йому вдарив власний сміх: «А як латиною „убивство“?» — «Здається, homicidium…» — Кляйнфельд не забарився з відповіддю. Мокк поклав руку на сторінку, а тоді сперся на неї.

Homicidium — лунало у нього в голові. Він покліпав очима й відчув новий поштовх. Він уже не тільки чув це слово, він умить його побачив. Розплющив очі. На віддалі п'яти сантиметрів від очей лежав пожовклий аркушик грубого паперу, а на ньому старомодним каліграфічним почерком було написано Homicidium Gnosi Dni Raphaelis Thomae in balneario pedibus suspensi die prima post festivitatem S. Thomae Apostoli AD MDCLXXXV. Над латинським текстом видніла печатка із чотирма цифрами «4536».

— Убивство Рафаеля Томе, — пробурмотів він до себе. — Що це за скорочення Gnosi і Dni? Отже, «убивство якогось там Рафаеля Томе, повішеного в лазні за ноги за два дні до святвечора 1685 року».

Мокк відчув, як кров ударила йому в голову. Він рвучко підвівся, перевертаючи важкий стілець. Оминувши стіл, він кинувся до передпокою. Схопився за слухавку бакелітового телефонного апарата й набрав номер Гартнера.

— Який номер був на вкраденій експертом справі? — закричав він. Минали секунди. — Повторіть, будь ласка, — мовив він, коли Гартнер врешті озвався. — Так, записую… 4536.

Бреслау,

п'ятниця 23 грудня,

пів на п'яту пополудні

«Адлер» дуже повільно в’їхав на подвір’я експедиторської фірми «Вірт & К°.». Мокк вийшов з машини й побачив біля шлагбаума власника фірми. Той щось вигукував і махав рукою, відкриваючи двері до канцелярії. Якусь хвилину Мокк стояв у заскленому приміщенні, струшуючи з пальта й капелюха мокрий сніг.

— Пане Мокк, — Вірт, схоже, був чимось дуже заклопотаний. — Мій працівник не знає, що з тим вашим голяком робити. Ви йому наказали не випускати того зі складу. А він покликав мого працівника, схопився руками за перекладину й підтягнувся двадцять разів…

— У наручниках? — перебив його Мокк.

— Так, у наручниках. А тоді хотів, аби його знову забрали в той підвал, де він сидів. Мій працівник махнув на нього рукою, але він так верещав, що мусив дістати по морді. А діставши, знову стрибнув до перекладини й знову підтягувався. Як мавпа, пане Мокку! А тоді верещав, щоб його пустили до тієї камери, бо ви так обіцяли. Разів із двадцять підтягнувся… Знову дістав по морді, але марно. Він знову верещить. Це якийсь ненормальний, пане Мокку…

— Бачиш, Вірте, — засміявся Мокк, — чого тільки людина не зробить, аби опинитися в кращих умовах? Підтягується в наручниках на перекладині. Добре. Бачиш, як він прагне опинитися в теплій камері? Така рішучість заслуговує на винагороду. Зачини його в тому підвалі, кинь йому трохи дров і вугілля, нехай собі запалить у буржуйці й проведе свята в теплі, — Мокк витяг з кишені зім’яту купюру. — Купи йому за це трохи хліба й ковбаси. Найдешевшої. Я по святах прийду й гарненько його допитаю.

— А хто його стерегтиме? Ви ж знаєте, мої працівники мають родини…

— Атож, Вірте. Вони люди сімейні й зразкові громадяни, — Мокк погладив стародрук сімнадцятого сторіччя, що його він тримав за пазухою. — Ніхто його не стерегтиме. А ключ буде в мене, — він дружньо поплескав Вірта по плечу. — Веселих свят, Вірте! Адже завтра святвечір.

Бреслау,

п'ятниця 23 грудня,

п’ята година пополудні

У помешканні Інґе Ґензеріх панував жахливий безлад. Дві ширми, що стояли посеред кімнати, були завалені сукнями, комбінаціями й панчохами. На столі була гора брудних тарілок з рештками їжі. Під столом і на буфеті стояли порожні пляшки від вина. На підвіконні,