Оксана Дмитрівна Іваненко - Весілля в монастирі

ж розкіш, такий подарунок! Ви й не уявляєте, до чого це нам потрібна річ! Слово честі, я заздрю тобі, Гарька. Одягти такі носки в холодну або вогку погоду, — а він часто в наших лисячих норах ходить, нашій підземній країні, — інколи доводиться з окопів не вилазити, інколи, навпаки, кілька діб на вітрі, на снігу.

— Вони, бачиш, з верблюжої вовни, — гордо сказав Гарик. — Це вже справжня пічка, і такі м’якенькі, я б їх одразу вдягнув!— Він натягнув їх на руки і, пустуючи, приклав до щік. — А кажеш — нічого особливого! Це ж треба вигадати і знайти такий подарунок!

Він скосив очі праворуч, ліворуч, помахавши руками у пухнастих носках.

— Ой, ти на зайця схожий, і очі скосив, як заєць. Правда, Борисе Степановичу?

Літа і Борис Степанович сміялися, а Ігор подумав: «Слава богу, сміється!» Він так хотів її розважити, хоча самому було дуже сумно, і навіть коли жартував із носками, ще дужче дорогим був цей простий, але такий уважний подаруночок. Значить, «трошки-трошечки» вона його справді любить!

— Мабуть, мені вже треба виходити, Гарику, а то ще завезете. До побачення, милі. Щоб живі-здорові були! Але, Борисе Степановичу, якщо раптом Гарик потрапить до вас у лазарет не в гості, ви мені одразу дайте знати, одразу телеграфуйте. Я приїду, я вам допомагатиму. Я буду найкращою санітаркою.

— Як же ти зможеш приїхати? Усе покинути?— здивувався Ігор. — Що ти кажеш?

— Я вже знаю, що кажу, — вперто мовила Літа, — тільки щоб не треба було ані телеграм таких давати, ані приїздити, щоб ви обидва були в повному порядку.

Вона простягла руку Ігореві, він нахилився і поцілував, і вона поцілувала його в голову, а потім подумала з коротеньку мить — ще в скроню, в шрам.

— Щоб більше такого не трапилося, — і несподівано для нього перехрестила.

— Ви й другого безбожника перехрестите?— спитав зворушений Борис Степанович.

— Аякже, обов’язково, — серйозно відповіла Літа, даючи йому руку, яку лікар незграбно поцілував, а вона так само поцілувала його в чоло і перехрестила, як і Ігоря.

— Я вийду на хвилинку, — сказав Ігор.

— Йди, йди, тільки не затримуйся, уже перший дзвоник був. Зведи зі сходів, а то слизько. Обережно, дивіться!

Йому бажалося хоч якусь маленьку увагу виявити до Літи. Літа й Ігор зупинилися на пероні коло сходів вагона. Ігор хотів ще поцілувати, сказати ще кілька ніжних слів, та тільки притулився лицем до лиця, як сюрчок просюрчав удруге і наказово гучно загудів паровоз.

— Спасибі, спасибі тобі за все... і прости мені, — лише мовив Ігор.

— За що простити?— здивувалась Літа. — Ой, сідай мерщій у вагон! Ти впадеш!

Вже стоячи на підніжці, він казав:

— Я збаламутив твоє життя, але я не можу без тебе! Прости мені...

Поїзд поволі рушив.

— Що ти! Я була щаслива з тобою!— Літа бігла поряд і крізь сльози всміхалася йому. Вона намагалась перекричати гуркіт коліс. — Тільки б був живий!

Він стояв у тамбурі і не міг вже розібрати дальших слів, але бачив, що вона всміхається йому, і ще біжить, і махає рукою... І він махав, навіть коли її вже не стало видно, все здавалось, що вона його бачить. Потім враз схаменувся і пішов у своє купе.

Розгублений сів мовчки коло товариша.

— Еге ж, — зітхнув Борис Степанович. — Я зовсім не таку уявляв, навіть боявся, що ти приведеш її в купе, а чарівливішої і милішої зроду не бачив. От тепер я вже напевне ніколи не одружуся — все буду порівнювати. — Він хотів розрадити товариша. — Я тебе розумію, щасливий ти, Гарька.

— А може, й нещасний, — мовив Ігор. — Як же буде потім? Я без неї не зможу... А в неї сім’я... Я нічого не знаю, як буде...

Він замовк, дивлячись у вікно і прикусивши куточок нижньої губи. І раптом усміхнувся. Він згадав, як уночі вона поцілувала його в куточок губ і в ліву брову. Глянув на Бориса вже іншими очима.

— Ні, все ж таки я неймовірно щасливий!

— Знаєш, Гарька, за таке щастя можна й нещастя пережити... — роздумливо мовив Борис.

БРУСИЛОВСЬКИИ ПРОРИВ

Газетярі, звичайно, відчували, що от-от щось має статися, почнеться зрушення. Олексій Іванович вже готував про всякий випадок матеріал для яскравої статті — він-то вмів це подати патріотично-піднесено, — був готовий, аби блискавично надрукувати того ж дня, як одержить телеграми, і він пильно заздалегідь вивчав усю пресу і, як звик, щось вирізав, щось підкреслював, якнайуважніше вдивлявся в карти. Прийшовши з редакції, він зачинявся в