Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

Регресивне наснаження тих фіксацій дозволяє обминути згнічення й розрядити — або задовольнити — лібідо, причому цей процес повинен неухильно дотримуватись умов компромісу. З допомогою кружних шляхів через неусвідомлене та давніх фіксацій лібідо зрештою спромагається досягти реального задоволення, щоправда, надзвичайно обмеженого, такого, що його важко й розпізнати. Але дозвольте мені до цього висновку додати ще два зауваження. По-перше, чи бачите ви, як тісно тут пов’язані, з одного боку, лібідо та неусвідомлене, а з другого — Я, свідомість та реальність, хоча на початку між ними такого зв’язку не було? По-друге, знайте: все, що я розповів вам і розповідатиму далі, стосується тільки утворення симптомів при неврозах істерії.

Тож де лібідо знаходить собі фіксації, потрібні, щоб пробитися крізь згнічення? В активності й досвіді інфантильної сексуальності, в полишених часткових жаданнях і покинутих об’єктах дитячих літ. Лібідо знову повертається до них. Значення дитячих літ подвійне: з одного боку, в дитинстві вперше виявляються ті інстинктивні потяги, з якими вже народжується дитина, а з другого — завдяки зовнішнім впливам і принагідному пережитому досвідові вперше пробуджуються, активуються решта інстинктів дитини. Гадаю, в нас є цілковите право запровадити такий поділ. Вияву природжених схильностей не заперечить жодна критика, але досвід аналітичних досліджень переконує нас, що якраз суто випадкові події, пережиті в дитинстві, здатні призвести до фіксацій лібідо. Я не вбачаю тут ніяких теоретичних труднощів. Конституційні схильності, безперечно, — теж наслідок досвіду, пережитого попередніми поколіннями; колись вони теж засвоювались: адже без такого засвоєння не існувало б спадковості. І чи можна помислити, що такі засвоєння, які потім передаються в спадок, раптом припинили діяти саме в того покоління, яке ми тепер розглядаємо? Тому не можна нехтувати досвід інфантильних переживань, що ми так полюбляємо робити, протиставлячи його досвідові, пережитому предками, та нашому досвідові зрілих літ; навпаки, слід усіляко наголосити його важливість. Він може мати найтяжчі наслідки, бо відбувається в періоді ще не завершеного розвитку і саме завдяки цій обставині здатний чинити травматичний вплив. Дослідження механізму розвитку, що їх провів Ру та інші вчені, довели: коли вколоти голкою клітини ембріона, які перебувають у процесі ділення, це призводить до серйозних порушень процесу розвитку. Якщо таку саму шкоду заподіяти личинці або вже дорослій тварині, лихих наслідків не буде.

Фіксацію лібідо в дорослих осіб, яку ми запровадили в етіо­логічне рівняння неврозів як зумовлений конституцією чинник, тепер теж можна розкласти на ще два складники: на вспадковані начатки і на схильності, здобуті в ранньому дитинстві. Ми знаємо, що студенти завжди полюбляють усілякі схеми. Тож подаймо ці всі процеси у вигляді схеми:

Успадкована сексуальна конституція багата на велике розмаїття природжених схильностей, з чого випливає, що той чи той частковий інстинкт сам по собі або разом з іншими може здобути велику силу. З чинником інфантильного досвіду сексуальна конституція утворює ще один «доповнювальний ряд», цілком подібний до вже знайомого нам ряду співвідношень між схильністю і випадковим досвідом у дорослих осіб. Як там, так і тут ми бачимо ті самі крайні випадки і ті самі співвідношення представництва різних чинників. Тут годилося б з’ясувати питання, чи не спричинений переважно спадковим конституційним фактором найяскравіший різновид регресії лібідо — відступ на попередні стадії сексуальної організації, проте відповідь на це запитання найкраще відсунути до часу, коли ми розглянемо набагато більше форм невротичних захворювань.

А тепер зосередьмо увагу на такому факті: аналітичні дослідження доводять, що лібідо невротиків прив’язане до їхнього інфантильного сексуального досвіду. Таким чином цей досвід нібито набуває величезного значення для життя і захворювань людства. Повною мірою таке значення він зберігає доти, доки йдеться про терапевтичну аналітичну роботу. Та, відступивши від цього завдання, неважко побачити, що тут існує небезпека непорозуміння, яке може схилити нас до надто однобокої хибної оцінки життя з погляду самої невротичної ситуації. Значення інфантильного досвіду все ж треба применшити тому, що лібідо повертається до нього регресивно, після вигнання зі своїх пізніших позицій. Звідси вже й недалеко до протилежного висновку, ніби досвід задоволення лібідо в періоді реального формування цього досвіду не має ніякого значення і набуває його лише згодом унаслідок регресії. Пригадайте, що ми вже обговорювали схожу альтернативу, пояснюючи Едіпів комплекс.

Але знайти відповідь нам і тут буде не дуже важко. Твердження, що сексуальне наснаження — а отже, й патогенне значення — інфантильного досвіду посилюється великою мірою завдяки регресії лібідо, безперечно слушне, але було б хибно вважати цю регресію за єдиний визначальний чинник. Слід узяти до уваги ще й інші міркування. Передусім спостереження з усією очевидністю, не полишаючи жодного сумніву, свідчать, що інфантильний досвід має своє власне значення, яке виявляється вже в дитячі роки. Існують навіть дитячі неврози, при яких момент відступу в часі з необхідністю стає вкрай малим, іноді його й зовсім немає, бо захворювання починається зразу після пережитого травматичного досвіду. Вивчення цих дитячих неврозів уберігає нас від багатьох небезпечних непорозумінь при аналізі неврозів дорослих людей, — так само як сновиддя дітей дали нам ключ до розуміння сновидь дорослих. Неврози дітей дуже поширені, набагато поширеніші, ніж звичайно гадають. Їх часто недобачають, вважаючи за ознаки зіпсутості або невихованості, часто їх придушує авторитет батьків-матерів чи вихователів, але згодом, поглянувши з відстані часу, їх завжди неважко розпізнати. Вони виявляються переважно у формі істерії страху. Про те, що це означає, ми поговоримо з вами при іншій нагоді. Коли в пізнішому періоді життя виникає невроз, аналіз неодмінно розкриває, що це безпосереднє продовження того інфантильного захворювання, яке, можливо, існувало тільки в завуальованій, потаємній формі. Проте, як ми вже казали, є випадки, коли оця дитяча нервозність без ніякої перерви переходить у довічну хворобу. В кількох випадках ми змогли проаналізувати дітей, які справді даної миті хворіли на невроз; набагато частіше ми були змушені задовольнятися ретроспективним поглядом на дитячий невроз тепер уже дорослого і знову хворого пацієнта; в таких ситуаціях ніколи не слід забувати про певні корекції та обережність.

По-друге, слід усе-таки сказати, що було б незбагненним, чому лібідо так послідовно регресує в часи дитинства, якби там не існувало чогось такого, що приваблює його. Фіксація, існування якої ми припустили на певних стадіях розвитку, тільки тоді має значення, якщо вважати, що з нею пов’язана певна кількість енергії лібідо. І, нарешті, можу вам нагадати, що між інтенсивністю і патогенним значенням інфантильного досвіду та інтенсивністю і патогенним значенням пізнішого досвіду існують такі ж доповнювальні відносини, як і в попередніх, уже вивчених рядах. Є випадки, коли весь тягар спричинення припадає на сексуальний досвід дитячих літ, випадки, коли ті ранні дитячі враження мали безперечний травматичний вплив, обійшовшись без допомоги інших патогенних чинників, бо потрапили на сприятливий ґрунт, зумовлений незрілістю пересічної сексуальної конституції. Натомість є інші випадки, коли весь акцент припадає на пізніші конфлікти, і виявлений при аналізі наголос на дитячих враженнях видається тільки наслідком регресії. Отже, є крайнощі — «загальмований розвиток» та «регресія», а між ними існують найрізноманітніші ступені спільної дії обох