Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

– Допоможіть! - закричала вона, але допомоги їй було чекати нізвідки.

До цього моменту Морл уже встиг прийти до тями та вийти з намету. З нижньої губи в нього текла тонка цівка крові.

– Ха! – зловтішно засміявся він. - Невже ти думаєш, що зможеш втекти від мене, Принцеса двох часів? Від долі не тікають! Але ж за те, що зробила, ти мені заплатиш!

З нізвідки в його руках з'явився батіг. Зі свистом, розтинаючи повітря, він промайнув зовсім поряд з обличчям дівчини. Морл наказав своїм воїнам прив'язати її до дерева за руки, та байдуже спостерігав, як вона намагається вирватися.

- Скорись мені! Я тебе помилую! - сказав принц.

Але дівчина мовчала, щільно стиснувши губи. Один із воїнів Морла – широкоплечий чоловік з маленькими розкосими очима – завдав першого удару по її спині. Рада навіть не закричала, хоч їй було дуже боляче. І щоразу Морл повторював свої слова. Вже на сьомому ударі їй стало зовсім байдуже. Рада хотіла якнайшвидше померти, щоб цей кошмар закінчився. Те, що він принц вона ще не знала. Та навіть якби й знала, навряд це змінило б ставлення до нього.

Дивлячись на молоду вродливу дівчину, спина якої була повністю вкрита рубцями від ударів, Морл припинив знущання. До цього часу Рада вже була непритомна. Відв'язавши її від дерева, він на руках відніс її назад до себе в намет.

Поклавши дівчину на живіт, принц із кишені витяг невелику пляшечку з ліками. Вигнавши свою охорону надвір, Морл сам почав змащувати їй рани. Відкинувши дівчині довге волосся убік, щоб не заважало, принц жадібно подивився на її оголену шию та спину. Але, переборовши своє бажання, продовжив займатися ранами.

- Не хочеш по-доброму, буде по-поганому! – прошепотів Морл. - Ти все одно будеш моєю, Принцеса двох часів! З твоєю допомогою я отримаю трон! А ти народиш мені спадкоємця!

Дівчина довго не приходила до тями. Дихання її збилося, обличчя почервоніло. Рада навіть у несвідомому стані відчувала біль. Зараз вона все б віддала за ту гидку настоянку, що колись давав їй Альбрехт.

Змучена ударами, чарівниця, навіть коли прийшла до тями, не поспішала розплющувати очі. Вона розуміла, що мертвого більше не повернути. Їй хотілося вижити та повернутися додому.

 Вперше за довгий час Рада хотіла побачитись із тіткою, яку вона на дух не переносила. Порівняно з Мортімером, вона тепер здавалася дівчині справжнім ангелом.

Розплющивши очі, Рада побачила Морла, що сидів недалеко. Поки він був поруч, вона не могла втекти. Рада чекала, але можливості не було.

Перервавши свої роздуми, Морл глянув на дівчину, що лежала на ліжку. Вона надто довго не приходила до тями. Принц почав турбуватися, що перестарався з покаранням. На вулиці вже була глибока ніч, коли він вирішив нарешті піти спати. Розмову з непокірною дівчиною він вирішив залишити на завтра. Принцові тепер вистачить сил підкорити її собі.

Рада чула його голос, кроки по намету. Вона знала, що відбувається довкола. Зрозумівши, що Мортімер заснув, дівчина розплющила очі. Відкинувши покривало, вона мало не вилаялася від розпачу - до однієї її ноги була прив'язана мотузка. Рада наївно думала, що їй вдасться так легко втекти.

Розв'язати вузол на нозі дівчина не змогла навіть чарами. Мабуть, мотузка була зачарована. І тут їй стали у пригоді шкільні уроки. Вона швидко розгадала фокус Мортімера. Перекотившись через ліжко, Рада спробувала дотягнутися до кинджала, що висів на поясі її мученика. Мабуть, навіть уві сні він з ним не розлучався. Але, на жаль, мотузка виявилася надто короткою.

Рада марно тяглася до Морла. Вона боялася, що її можуть почути. Залишивши марні спроби, чарівниця витягла руку та подумки промовила заклинання. Позолочений кинджал обережно вийшов із піхов та стукнувся об підлогу. У дівчини від напруження піт виступив на обличчі. Використавши ще раз чари, вона змусила кинджал підлетіти до неї ближче. Коли він опинився в зоні досяжності, Рада схопила його і почала швидко перерізати мотузку.

Звільнившись від пут, вона затиснула кинджал у правій руці і наблизилася до сплячого. Їй раптом захотілося проткнути йому серце, так само як він зробив це з її другом. Але їй чомусь здалося, що така смерть не покарання.

Все ще тримаючи кинджал напоготові, дівчина обережно визирнула з намету. Вона вчасно побачила одного з воїнів Мортімера, який стояв на посту. Підкравшись до нього ззаду, молода чарівниця одним рухом перерізала йому горлянку. У неї навіть не здригнулася рука. Поклавши його тихо на землю, Рада подивилася на всі боки. Більше на варті нікого не було.

Заткнувши кинджал за пояс, дівчина, крадучись, попрямувала до лісу. Відійшовши на достатню відстань, вона перейшла на біг. Сукня заважала їй швидко пересуватися, постійно чіпляючись за гілки, поділ весь розірвався. Рада хотіла повернутись до того місця, де востаннє зупинялася з Альбрехтом на привал. Через Мортімер вона втратила свою родову книгу «Ала ін Рал». Але дівчина страшенно боялася зустрітися з ним самим, тому навіть не оберталася. Цей страх гнав її все далі й далі. Рада сподівалася, що в горах її складніше буде знайти.

Вона бігла день та ніч, відпочиваючи лише зрідка. Ноги вже відмовлялися йти далі, але вона не зупинялася. Вона бігла так три дні, виспатися їй не вдавалося. Однак і за короткі години, що вона спала, дівчина набиралася сил і знову бігла.

Голодна, змучена, Рада пленталася дорогою через гірський перевал. Вона трохи згадувала карту: десь на її шляху має зустрітися селище, де вона зможе нарешті поїсти.