Yevhenii Nahornyi - N.A.S.T.R.O.M.A., Yevhenii Nahornyi

Чарлі зітхнув, але нічого не відповів. Він знав, що оптимізм Марка — це добре, але реальність на цій планеті часто ставила їх у глухий кут.

Вони вирушили на світанку. Транспорт повільно пробирався через густий ліс, що залишився після зими. Стовбури дерев були покриті тонким шаром льоду, який блищав на сонці.

— Це справді красива планета, — сказав Марк, дивлячись у вікно. — Якби тільки вона не намагалася нас убити на кожному кроці.

— Так, краса оманлива, — відповів Чарлі, зосереджуючись на дорозі. — Особливо, якщо пам’ятати, що десь тут ще можуть ховатися ті ж Птероси.

Дорога ставала все складнішою. Дерева ставали густішими, і транспорт часто доводилося зупиняти, щоб розчистити шлях. У кількох місцях їм довелося навіть вийти з машини й вручну прибрати великі гілки та уламки, що блокували проїзд.

— Це місце давно покинули навіть тварини, — пробурмотів Чарлі, розчищаючи чергову перешкоду.

— Або вони ховаються, — додав Марк, уважно оглядаючи ліс навколо.

За кілька годин вони дісталися першого серйозного випробування — великого кам'яного урвища, яке перегороджувало їм шлях.

— От і все, — сказав Чарлі, вимикаючи двигун. — Далі ми не поїдемо.

— Як це "не поїдемо"? — здивувався Марк, оглядаючи урвище. — Ми повинні знайти об'їзд.

Чарлі дістав карту місцевості, яку вони створили раніше.

— Найближчий об'їзд займе щонайменше три години, — сказав він. — А це означає, що ми ризикуємо не встигнути до заходу сонця.

— У нас немає вибору, — відповів Марк, перевіряючи своє спорядження. — Ми ж не залишимо панелі просто так.

Чарлі зітхнув і знову завів двигун.

— Гаразд, але якщо побачимо щось підозріле, ми одразу повертаємося.

Через кілька годин об'їзду вони досягли наступної перешкоди — широку, але мілководну річку.

— Сподіваюсь, вона не така глибока, як виглядає, — сказав Чарлі, зупиняючи транспорт перед водою.

— Можна перевірити, — запропонував Марк, виходячи з машини.

Він підійшов до берега й занурив палицю у воду. Вода виявилася холодною, але дно було твердим.

— Гадаю, ми можемо переїхати, — сказав Марк.

Чарлі, хоч і не був у захваті від цієї ідеї, вирішив ризикнути. Він повільно почав їхати через річку, уважно стежачи за рівнем води.

— Все добре? — запитав Марк, притримуючись за поручень у кабіні.

— Поки так, — відповів Чарлі. Але коли машина досягла середини річки, двигун раптово захрипів і заглох.

— О, ні… — пробурмотів Чарлі, ударяючи по керму.

— Тримайся! — вигукнув Марк, вистрибуючи з кабіни.

Вода почала затікати в кабіну, і Чарлі поспішно виліз назовні.

— Ми повинні витягнути машину, поки її не затопило, — сказав Марк, беручись за мотузку.

За допомогою лебідки, яку вони знайшли в багажнику, їм вдалося витягнути транспорт із річки, але він був у жахливому стані.

— Це буде довгий день, — зітхнув Чарлі, відкриваючи капот.

Коли вони вже майже досягли супутника, із лісу почали доноситися звуки.

— Це… не вітер, — сказав Марк, піднявши руку, щоб привернути увагу Чарлі.

— Я знаю, — відповів той, хапаючи зброю.

З кущів вирвалися кілька невеликих істот, схожих на хижаків. Їхні блискучі очі й гострі зуби вказували на те, що вони не планували відступати.

— У нас знову гості! — вигукнув Марк, заряджаючи дротикомет.

Чарлі відкрив вогонь першим, стріляючи короткими чергами. Істоти почали кружляти навколо транспорту, намагаючись знайти слабке місце.

— Стій тут і прикривай, я спробую запустити двигун! — закричав Чарлі, стрибаючи в кабіну.

Марк прикривав друга, відстрілюючись і намагаючись не дати істотам підступити ближче. Через кілька хвилин двигун заревів, і Чарлі закричав:

— Вперед, сідай швидше!

Марк заліз у кабіну, і транспорт рвонув уперед, залишивши хижаків далеко позаду.

Коли вони нарешті дісталися супутника, сонце вже почало сідати. Величезна конструкція стояла серед поля, оточеного густими деревами.

— Ну що ж, — сказав Чарлі, вимикаючи двигун. — Почнемо.

— Сподіваюся, тут усе не настільки розбите, як у нашого транспорту, — пожартував Марк, беручи інструменти.

Вони почали акуратно від’єднувати панелі, уважно стежачи за звуками навколо.

— Нам потрібно бути швидкими, — сказав Чарлі. — Як тільки стемніє, ми можемо стати легкою здобиччю.

Марк кивнув і продовжив працювати. За кілька годин вони зняли всі придатні панелі й завантажили їх у транспорт.

— Вибираймося звідси, поки нам щось знову не завадило, — сказав Чарлі, заводячи двигун.

Марк і Чарлі вирушили назад до шатла, коли вже майже стемніло. Їхній транспорт був переповнений сонячними панелями, які вони ледве встигли зняти з супутника. Марк сидів у кабіні поруч із Чарлі, стомлено дивлячись у темряву.