Анна Лерой - Дім для Пенсі, Анна Лерой

— Ви серйозно збираєтесь підніматися на Людожерський? Ото самогубство ви задумали, поверніться! — кричить їм услід чоловік, але Пенсі закидає за спину рюкзак і йде вперед, не обертаючись. Не минає й кількох хвилин, як у сніговому мареві чується різке «пішли», і хорни починають тягнути візок дорогою назад до населених місць.

Спробувати потрапити на Людожерський перевал посеред зими здатен або справжній божевільний, або вкрай розважлива людина, яка заручилася допомогою руїнника. Пенсі запасається жар-камінням, їй не холодно, але навіть вони не допомагають пробитися крізь увесь той сніг, що летить із небес, ледь затримується на чорних гілках і вкриває величезними кучугурами все навколо.

— Ти сказав, що знаєш шлях, — нагадує вона Фалетанотісу. 

Він хвалився, що зможе підняти її нагору так швидко, що вона не встигне й оком моргнути. Пенсі повірила і тепер хоче в цьому переконатися. Руїнник не поспішає: йому насправді теж не холодно, але для цього йому не потрібне жар-каміння. Він зачерпує широкою долонею сніг, довго тре обличчя, а потім із задоволенням потягується вгору, розминаючи м'язи і широко позіхаючи.

— Безумовно. Точно. Знаю. Усе-то ти пам'ятаєш, — киває він вслід за кожним вимовленим словом і махає рукою: мовляв, ходімо за мною.

Вони сходять з второваного, але зараз цілковито недоступного шляху і заглиблюються в ліс. По дорозі руїнник починає роздягатися. Маскування більше не потрібне. Йому незручно й незатишно в зайвому людському одязі, але зазвичай Фалетанотіс терпить і намагається цього не показувати. Пенсі уважно дивиться, як він педантично складає віддані йому речі в стопку, перев'язує їх шнуром і закидає створений пакунок до основної поклажі. У Фалетанотіса немає блискучого одягу, характерного для всіх каренів. Пенсі сама ніколи б не запитала, чому саме немає, бо то ще зарано для того рівня спілкування і довіри, який вони побудували. Але Кейрі, наприклад, жодні подібні дорослі правила незнайомі.

«Загубив», — просто відповідає руїнник і підкидає дитину в повітря. Кейра регоче у захваті і не боїться, бо знає, що її обов'язково акуратно зловлять і не дадуть забитися. Пенсі дивиться на їхні ігри зі спокійним серцем, не так, як то було уперше. Зараз-то вона так само впевнена, що Кейра не впаде.

І його відповідь, звісно ж, неправда. Яким би слабким не був Фалетанотіс, він все ж таки карен, дейд дають йому багато різних можливостей.

Пенсі ще раз роздивляється свого супутника. Якби на чолі Фалетанотіса не росли два роги — невеликі, завдовжки не більше половини її пальця, його цілком можна було б сплутати з людиною. Звісно, не так часто можна зустріти чоловіка з такими широкими плечима і сильними руками, цим він точно буде притягували зайву увагу. А от зросту він звичайного, настільки високих мисливців вона бачила не раз і не два, і кольором шкіри теж не вирізняється. Риси обличчя трохи незвичні: очі вузькі й жодної рослинності на підборідді — але знову ж таки нічого підозрілого. Усі відмінності — так то темні ріжки та ледь помітні ікла. У людей останні також є, але у Фалетанотіса гострих зубів набагато більше.

— Шлях перед нами. Готова? — руїнник усміхається, показуючи ті самі згадані подумки ікла, і махає рукою кудись у туманну далечінь, у бік поселення на перевалі.

— Щось я не бачу дороги, — озирається на всі боки Пенсі.

— Нічого. Навчишся, — Фалетанотіс ніби намагається її обнадіяти. Потім він навіщось переміщує свій рюкзак з спини на груди, повертається до неї спиною і сідає колінами в сніг.

— І що далі? — Пенсі, звісно, розуміє, що руїнник діє відповідно до якихось своїх знань і досвіду, але часом зрозуміти, що в нього в голові, дуже складно.

— Спина. Залазь. Це і є шлях, — Фалетанотіс сміється гучним гуркотом, та так, що сніг зсипається з чорних гілок.

«І як я раніше не здогадалася?» — хитає головою Пенсі. Адже щось подібне вже траплялося в її житті: саме так Халіс витягнув їх нагору з тієї крижаної пастки. От і тепер вона міцно чіпляється долонями за шию руїнника. А Фалетанотіс не звертає уваги на її хватку і поступово набирає швидкість — стрибає від дерева до дерева, подекуди хапається міцними пальцями за гілки і таким чином ще далі закидає їхню незвичайну пару вперед і нагору. Спочатку Пенсі ще намагається дивитися слідкувати за тим, що навколо, але сніжинки стають гострішими, пекучими, і їй доводиться заплющити очі, притиснути обличчя до спини руїнника. Під потужними напруженими м'язами вона чує рівномірний стукіт серця.

Але от Фалетанотіс кричить їй: «Тримайся. Стрибок». І вона навіть не здригається, тільки сильніше стискає його руками і ногами. Відчуття польоту дивне: якась невпевненість закручується спіраллю в животі, а повітря намагається вирватися з її легенів. Пенсі сильніше заплющує очі й дозволяє силі Фалетанотіса підхопити її ніби стрімким потоком.

«Дуже знайоме відчуття», — раптово розуміє Пенсі. Саме так усе й було: події минулого року цілком можна порівняти з бурхливою річкою, де їхніх учасників несло потоком могутніх неспинних вод.