Юлія Феліз - Ти мене не знаєш, Юлія Феліз

Коли він нарешті з'явився, то був не один. П’яний і в супроводі високої брюнетки у заморських лахах. Дивився  з презирством, коли я благала його не кидати мене. Він бездушно наказав мені зробити аборт і пішов, сміючись і грайливо ляпаючи свою дівчину по дупі.

Мама закінчила свою оповідь, а перед моїми очима все ще стояла вона, покинута зрадником у найважчий період свого життя. Не могла повірити, що мій батько виявився таким негідниким. Чому мама не розповіла цього раніше? Я могла би краще зрозуміти її вчинки і маніакальне бажання вберегти мене від будь-яких потрясінь. Та чого я ніяк не могла збагнути, так це зв’язку між Антоном і Богданом. Чому вона впевнена, що я повторюю її долю? У Богдана глибоко зранена і ніжна душа. Він ніколи не вчинить зі мною так. І я ніколи не зраджу нашому коханню.

— Мамо, — почала я, намагаючись говорити впевнено, — міні шкода, що в тебе все так склалося. Антон повівся негідно, але Богдан не такий. І я не ти. У мене є власне життя, і я хочу будувати його за власним сценарієм. Дозволь мені набути власного досвіду і навіть  помилитися. Помилки роблять нас мудрішими. Ти вчила мене жити своїм розумом, не шукати кумирів. Саме це я і намагаюся робити. Ти зробила для мене все, що могла, тепер відійди і дозволь мені жити моє життя.

На обличчя мами набігла хмара. Зіниці розширилися настільки, що перекривали колір очей. Я безстрашно дивилася в чорні омути, які поглинали мою рішучість і впевненість. Ось-ось на мене обрушиться буря, але я розправила плечі і вперто не відводила очей. На диво, мама не кричала і не погрожувала, що їй властиво, а підійшла до стільця і дістала із сумки мобільник.

— Дурне дівчисько, — спокійно, без тіні роздратування промовила вона. — Я і не розраховувала, що в твоїй порожній голові знайдеться хоч крихта здорового глузду, тому про все подбала. Ало! Андрій Петрович? Це Ольга. Дякую, Нікуся почувається добре. Завтра її виписують. Звісно, чекатиму. До завтра.

Вона поклала телефон у сумку і, не дивлячись на мене, підійшла до невеликого прямокутного дзеркала. Провела рукою по волоссю, поправила макіяж.

— Хто це був? — спитала я, бо тон у мами був надто підозрілий. Незвично веселий. Мені навіть здалося, що вона кокетувала з чоловіком на тому кінці. 

— Слідчий, який займається тією справою, про яку я тобі говорила. З моїми учнями на відео. Зараз такі технології, — мама говорила з такою гордістю, наче особисто брала участь в розслідуванні, — розпізнають обличчя і знаходять правопорушника. Я допомогла йому, а тепер він допомагає мені.

— Ти з ним розмовляла тоном, який далекий від офіційного, — зауважила я.

— Ну, наші стосунки дещо виходять за межі формальних, — як дівчисько захихотіла мати, а мені стало ніяково. — Ти з ним зустрічаєшся?

— Не ревнуй, сонечко,— вона підійшла до мене і поплескала по щоці. — Тобі немає про що хвилюватися. У нас суто ділові стосунки.