Кейт Аткінсон - Життя за життям, Кейт Аткінсон

стенула плечима. — Доволі-таки жахливо. О, вже так пізно? Мені час на роботу.

*

Наступного дня Урсула з подивом виявила в себе на столі записи міс Вулф, зроблені акуратним медсестринським почерком. До неї потрапляли папки з цілого міста, ніколи не знати, чому їх занесло саме сюди. «05:00 Попередній звіт про інцидент. Донесення про обстановку. Жертви: 55 у лікарні, 30 загиблих, 3 зниклих. Сім будинків повністю знищено, приблизно 120 без даху над головою. 2 загони Національної пожежної служби, 2 карети швидкої допомоги, 2 важких рятувальних загони, 2 легких рятувальних загони, один пес ще працює. Роботи тривають».

Пса Урсула не зауважила. Це був лише один із багатьох лондонських інцидентів тієї ночі — вона підхопила цілий стос і сказала:

— Міс Фоусетт, чи не могли б ви їх внести до реєстру?

Вона ледве дочекалася возика з чаєм і булочками.

*

Вони пообідали на терасі просто неба: картопляно-яєчний салат, редька, салат, помідори, навіть огірок.

— Мати все виростила своїми руками, — сказала Памела. Нічого смачнішого Урсула вже давно не їла. — А на десерт буде яблучна шарлотка.

За столом вони були самі. Сильвія пішла з’ясовувати, хто подзвонив у двері, а Г’ю рушив подивитися, чи справді в полі по той бік села впала бомба й не вибухнула, і ще не повернувся.

Хлопці також обідали al fresco — ласували печенею з буйволів і сакоташем (а в реальності бутербродами із солонини і крутими яйцями), витягнувшись на газоні. Вони поставили старий запліснявілий вігвам, який відкопали у сараї, і тепер гралися в ковбоїв та індіанців, чекаючи на польову кухню (чи Бріджит із тацею).

Памелині сини були ковбоями, а евакуйовані радо погодилися грати за апачів.

— Думаю, це їм пасує, — сказала Памела.

Вона зробила їм картонні головні убори, до яких прикріпила куряче пір’я. Ковбої вдовольнилися тим, що пов’язали на шию старі носовички Г’ю. Двоє лабрадорів розбушувалися від цих забав, а Джеральд, якому було тільки десять місяців, спав на ковдрі біля Памелиної Гайді — один не свідомий забави, а друга надто врівноважена для таких витівок.

— Він у них грає скво, — сказала Памела. — Бодай не галасують. Справжнє диво. Шестеро хлопців під одним дахом. Дякувати Богові, що почалася школа. Хлопці ніколи не вщухають, їх весь час треба чимось займати. А ти проїздом?

— На жаль, так.

Вона пожертвувала безцінною вільною суботою, щоб побачитися з Пеммі і хлопцями. Памела була виснажена, а Сильвію війна підживила. Хто б міг подумати, що вона стане такою затятою прибічницею жіночої добровільної служби?

— Я здивована. Вона ж узагалі-то не любить інших жінок, — сказала Памела.

Сильвія розвела курей і підвищила виробництво яєць на військові потреби.

— Бідашки день і ніч несуться, — сказала Памела. — Можна подумати, що мати завідує заводом із виробництва амуніції.

Урсула не розуміла, як можна змусити курей працювати в кілька змін.

— Вона їх переконала, — розсміялася Памела. — Курячий генерал.

Урсула не стала розповідати, як вони прибули на виклик до розбомбленого будинку, де мешканці тримали курей у садку — кури майже всі вижили, тільки пір’я з них поздувало.

— Уже общипані, — безсердечно розсміявся містер Буллок.

Урсула бачила людей, із яких здерло одяг, і дерева, які стояли серед літа без листя, але про це теж не стала розповідати. Не стала розказувати, як пробиралася через стічні води з тріснутих труб, і про потопельників. Не стала згадувати навіть паскудне відчуття, коли кладеш руку людині на груди, а пальці зіслизають всередину грудної клітини. (На щастя, він уже був мертвий, і на тім спасибі).

А Гарольд розповідає Памелі, що бачив? Урсула питати не стала — навіщо псувати гарний день такими розмовами. Їй згадалися солдати, які повернулися з минулої війни і не сказали ні слова про побачене в окопах. Містер Сіммс, містер Палмер та, звісно, батько.

Сильвіїне виробництво яєць, здається, заклало підвалини сільського чорного ринку. Нікому в селі особливо нічого не бракувало.

— Тут у нас бартерна економіка, — сказала Памела. — Товарообмін ще той. Вона й зараз цим займається.

— Бодай ви тут у безпеці.

Насправді Урсула була в цьому геть не певна. Їй згадалася бомба, на яку пішов подивитися Г’ю. А на минулому тижні бомба впала на луку при фермі, корів порозривало.

— Тут багато хто тихцем ласує яловичиною, — сказала Памела. — Включно з нами, радісно доповідаю.

Сильвія вирішила, що цей «страшний епізод» урівняв їх зі стражденними лондонцями. Повернувшись, вона закурила й не стала доїдати обід. Урсула доїла те, що лишилося на тарілці в матері, а Памела витрусила із Сильвіїної пачки цигарку й закурила і собі.

Бріджит почала збирати тарілки, але Урсула підхопилася:

— Ні, я все зроблю.

Памела із Сильвією лишилися за столом — мовчки курили й дивилися на оборону вігваму від нальоту евакуйованих. Урсула почувалася скривдженою. Сильвія з Памелою говорили так, ніби це їм тяжко, а це-бо вона працює цілий день, патрулює більшість ночей, бачить страшні речі. От учора, наприклад, вони намагалися вивільнити пораненого, а їм на голови крапала кров із тіла у спальні нагорі, до якої не могли дістатися, бо сходи по коліна завалило битим склом із даху.

— Я думаю вернутися до Ірландії, — сказала Бріджит за миттям посуду. — У цій країні я ніколи не почувалася вдома.

— Та і я — теж ні, — сказала Урсула.

*

Яблучна шарлотка виявилася просто печеними яблуками: Сильвія не стала витрачати дорогоцінні сухарі на пудинг, коли їх можна було згодувати курям із користю. У Лисячому закуті нічого не пропадало.

Недоїдки викидали курям («Вона думає завести свиню», — в розпачі розповідав Г’ю), кістки спершу варили на бульйон, а тоді здавали на переробку, як і бляшанки й баночки, не наповнені варенням, приправами, бобами чи томатами. Усі книжки в домі віднесли на пошту на макулатуру.

— Ми їх уже прочитали, — вирішила Сильвія, — то нащо тримаємо?

Повернувся Г’ю, і Бріджит, бурчачи, понесла йому тарілку.

— О, — люб’язно сказала йому Сильвія, — ти теж тут живеш? Чом би тобі до нас не приєднатися?

— Сильвіє, — сказав Г’ю різкіше, ніж зазвичай. — Ти інколи як маленька.

— Якщо й так, то це шлюб мене довів.

— А колись ти, пам’ятаю, казала, що шлюб — найвище призначення жінки, — нагадав Г’ю.

— Що, справді? Мабуть, це коли ти до мене ще залицявся.