Поліна Креп - Випадкова наречена, Поліна Креп

Глава 47

Оля

 

Приходжу до тями від чогось важкого і гарячого. Щось тисне мені на груди, не даючи вдихнути. Розплющую очі, оглядаюся. Тео по-господарськи закинув на мене засмаглу руку.

Божечки, як довго ми тут? А якщо хтось зайде?

Схоже, звична боязкість знову зі мною. Відшукую очима купальник. Хочу одягнутися або хоча б закутатись у простирадло.

Обережно відповзаю. Майже вдається вибратися з-під сплячого тіла, коли мене знову притягують і міцно стискають.

– Куди? Не пущу, – сонно.

– Мені… в туалет, – випалюю і ніяковію ще більше. Відпускає.

Схоплююся, натягую сирий купальник і обережно визираю з-за дверей. Нікого.

Швидко приймаю душ, розплутую пальцями сплутані пасма, одягаю спортивний костюм і повертаюся до Тео.

Він лежить на животі, розкинувши руки. Досі я намагалася не витріщатися аж занадто на його тіло. Але тепер, на мою думку, маю повне право.

Проходжу очима по його мускулистій, підтягнутій фігурі. Він наче відчуває це. Перевертається і зустрічається зі мною поглядом, нітрохи не соромлячись наготи. В очах танцюють грайливі іскри.

– Ти вже одяглася? – зітхає.

– Так, мабуть, нам вже час іти…

– Ну, якщо ти більше нічим не хочеш мене здивувати?

– Ні! - мружуюсь від незручності.

Що на мене найшло? Сама не знаю. Зазвичай у ліжку я стримана і консервативна. Та й досвіду у мене взагалі небагато. Але з ним захотілося побути жрицею кохання. Ну і ось… Що він про мене тепер подумає?!

– Олю, – дзвенить у його голосі сталева нотка. – Ходи сюди, м-м… будь ласка, – пом'якшує наприкінці.

– Гаразд, тільки ти…

– Що?

– Одягнися, – помічаю його плавки за метр від себе. Підходжу і застигаю, не наважуючись доторкнутися такої інтимної частини одягу.

– Хм… – чую його смішок зовсім поряд.

Обіймає зі спини. Я відчуваю жар його оголеного тіла і мимоволі здригаюся.

– Ти знову ввімкнула сором'язливість?

– Та… мабуть.

– Не хвилюйся, вона мені теж подобається, – прикушує мочку мого вуха, спускається поцілунками до шиї. – А та дика кішечка, що вистрибнула з тебе, просто підірвала мені мозок і… м-м-м… деякі інші частини тіла, – притискає мене міцніше, і я відчуваю, які саме. – Цікаво, де ти її ховаєш цю бешкетницю, га?

О, ні, ні! Це був чистий експеримент. Мені здається, що я не зможу повторити. Не зараз, так точно.

– Знаєш, зазвичай я так не поводжуся… – упираюся, намагаючись послабити сталеву хватку. – Не знаю… то мабуть, так подіяв твій масаж… – видаю із затинанням.

– Стоп, – розвертає мене до себе, стискає підборіддя, не даючи мені відвернутися чи сховати очі. – Ти ж не виправдовуєшся зараз за те, що отримала насолоду від нашої близькості?

– Ох…

– Ти ж отримала її? – насуплює брови, вдивляючись у моє обличчя.

– Так… – шепочу, червоніючи.

– От і розумниця. У цьому й був сенс, – заспокійливо гладить мою спину.

– Просто… я не завжди така.

– Ти можеш бути якою завгодно, – каже серйозно і тягнеться до мене. – Я готовий до експериментів, як ніколи. – Видихає, повільно накриваючи мої губи.

І я знову плавлюся від його виразної чоловічої енергії, від ніжності рук, які підхоплюють мене, укладають на простирадла і непомітно роздягають.

Тепер його пестощі повільні, турботливі. Губи м'які, невагомі.

Він нікуди не поспішає, а я дозволяю йому досліджувати кожну клітинку свого тіла.

Мене розгойдує на хвилях солодкої млості, топить від ніжності до цього сильного і рвучкого чоловіка, який вміє бути зі мною дбайливим і обережним.

Я відчуваю, що ми по-справжньому близькі зараз. Він відгукується на кожен мій стогін, погляд, рух. Робить так, як хочеться рожево-ванільній версії мене. А коли я знов опускаюся на простирадла з верхніх шарів атмосфери, лагідно цілує і ще довго нашіптує зефірні ніжності.

– Сором’язливці сподобалося? – малює пальцями візерунки на моєму плечі. Киваю, не знаходячи сил на довгі речення.

– А тобі? – завмираю в очікуванні відповіді.

– Ну, для різноманіття зійде, – сміються його очі.

– Тео! – відштовхую його руку, що знову пускає мурашок моїм тілом. – Скільки можна?

– А-р-р… – гарчить мені у шию. – Ти сама винна. Тепер мені хочеться дізнатися, якою ти ще можеш бути в ліжку.

– Просто зараз у ліжку я здатна посапувати і пускати слинку на подушки.

– Кайф! Мрію побачити. У тебе чи в мене?

– Ти хочеш, аби ми спали разом?

Цілує у маківку.

– Просто не хочу тебе відпускати.

Мені здається це марнотратством. Навіщо було оплачувати два номери? Мені ніяково вважати його гроші і ніяково, що він витрачає їх на мене в таких кількостях. Але ці думки пролітають легким туманом, не порушуючи романтичної атмосфери.

Гаразд, вирішую я. Потім поговорю з ним на тему ощадливості.

Адже якщо незабаром я погоджуся вийти за Тео, то стану повноцінною володаркою величезної купи грошей. А я не звикла ними смітити. Тео вже витратив за цю подорож стільки, що вистачило б на ремонт цілої школі. І мої першачки б не хворіли взимку від протягів.

Так! Ловлю себе на цій думці. Здається, я вже прикидаю, куди витратити спадок незнайомого мені ошуканого старого? Ох, якщо на додачу до спадщини я отримаю Теодора з його гарячими руками і всім іншим… я готова розглянути пропозицію.

Поки я дивуюсь вихору змін, що відбуваються з моїми моральними установками, Тео нарешті приводить своє атлетичне тіло до рамок пристойності. Ми виходимо зі спа-зони та повертаємось до наших номерів. Забираю з валізи спальний комплект та всякі дрібниці, а потім Тео затягує мене у свій номер.

Але сон у найближчі півгодини нам не світить, тому що Тео замовляє легку вечерю і дуже романтичними способами не дає мені заснути до її появи.

Я слабко пручаюсь, поки не опиняюся на його колінах і в колі сильних рук. Здаюся, і він згодовує мені тости з авокадо та половину сирної нарізки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍