Стефан Грабінський - Саламандра (збірник)

– Тобі необхідно ще раз побачитися з цією відьмою, – заявив, вислухавши мою звістку про здоров’я Гальшки.

– Навіщо? – спитав я пригнічено.

– Вона оволоділа чимось, що належало раніше Гальшці: стрічкою для волосся або чимось із одягу. Ці речі необхідно відняти у неї, розумієш? Відняти і негайно віддати в мої руки.

Я пригадав воскову ляльку. Дивна думка промайнула у мене.

– Можливо, та фігурка тобі стане в пригоді? – Я дістав з кишені ляльку і простягнув Анджеєві. – Я виявив її на коминку серед інших будуарних дрібничок. Волосся на ляльці безперечно Гальшчині. Той самий дорогоцінний кучерик, якого я загубив у ніч сабашову. Пам’ятаєш?

– Пам’ятаю, – відповів він, квапливо беручи фігурку. – Пам’ятаю, – повторив тихо, уважно розглядаючи лялечку з усіх боків. – Ти говорив про це; вже тоді у мене виникла підозра, що та «згуба» далеко не випадкова.

Він поклав лялечку на долоню і запитав, таємничо посміхаючись:

– Знаєш, кого зображає ця фігурка? Твою наречену.

– Жартуєш!

– Я цілком серйозно. У подібній практиці зовсім не обов’язково, щоб риси обличчя нагадували прототип, форма грає тут другорядну роль, все вирішує інтенція, намір. Лялька – лише символ, знак алгебри, введений замість людини, якій мають намір нашкодити. Досить і того, коли чорний маг, оперуючи таким символом, скаже собі, що фігурка означає якусь конкретну особу. У нашому випадку всі сумніви виключені. Ти звернув увагу на пальці?

– І справді диво! Навіть нігті є. Що за точність виконання!

– Швидше ґрунтовність і ретельність. Ти знаєш, чиї це нігті?

– Напевно, штучні.

– А я упевнений – нігті теж Гальшчині. Кама роздобула їх якимсь хитрим способом.

Слова Анджея сколихнули напівзабутий спогад минулих днів.

– Почекай, щось таке пригадую. Так! Гальшка одного разу розповіла мені, приблизно рік тому, про якусь жебрачку, що застала її на ґанку під час ранкового манікюру. Але який зв’язок має це все з хворобою Гальшки?

– Дуже простий і виразний. Прикріпивши до воскової фігурки волосся і нігті суперниці, Кама нав’язала між ними астральний зв’язок симпатії і взаємності. Діставши таким чином препаровану ляльку, вона здобула майже абсолютну владу над тілом Гальшки.

– Не можу повірити! Якщо ти маєш рацію, дівчина приречена! Але ні, ні! Це неможливо! Яким чином заволодіння волоссям або нігтями може дати таку владу над людиною?

– Кому-небудь – звичайно ні; але тому, хто знайомий з арканами чорної магії, – так. Адже навіть найкрихітніша частинка нашого тіла, більш того, будь-яка, навіть зовсім недовго вживана частина одягу, будь-яка річ, мимохіть узята в руку, насичена нашими флюїдами. На всьому, чого б не торкнулася людина, вона залишає слід свого астрального тіла. У момент контакту від нас відділяється щось із нашої психофізичної аури і проникає в предмет, якого ми торкалися. Гіпервразливі особистості відчувають залишки астральних слідів на одязі або предметах, що належали навіть давно померлим.

– Отже, допустимо, Камі й справді вдалося таким чином встановити особливий зв’язок між лялькою і Гальшкою – і що ж? Чому це мало б викликати у неї хворобливі явища?

Замість відповіді Анджей підніс ближче лялечку.

– Бачиш ці отвори в різних місцях воскової плоті?

– Так, дійсно. Схожі на проколи шпилькою.

– Власне. Це сліди магічної операції, яку провела Кама, щоб знищити ненависну суперницю. Адже будь-яка рана, що її завдали подібній ляльці, страшним відлунням відгукується на тілі оригіналу. Кама, колючи шпилькою воскову ляльку, тим самим завдавала на відстані невидимі рани Гальшці.

– Але ж це забобон, негідний людини двадцятого століття! – обурено закричав я. – Ти помиляєшся!

– Така правда, дорогий Єжи! Магічна операція, навіть якщо вона забобонна і позначена шаленством темноти, буває попри те частенько успішною, якщо реалізується сильно сконцентрованою волею. Знаряддя, використане магом у його практиці, – лише символ великого магічного чинника, який під впливом злої волі оператора перетворюється на отруйний астральний вихор. І горе тому, в кого спрямує він свої убивчі струми!.. Чорна магія, по суті, є культом Сатани, ненавистю до ідеї добра, посиленою до меж облудного пароксизму. Це клоака блюзнірства і злочинів, яка розтліває волю і природу людини, перетворюючи його на огидного демонічного монстра!

Вєруш зняв з книжкової полиці кілька старовинних томів, переплетених в помаранчевий сап’ян, і розклав їх на столі.

– Таку жахливу процедуру знав один з найдавніших на землі народів – таємниче плем’я аккадів у Месопотамії. Займалися цим стародавні індуси, євреї, єгиптяни і греки; а в похмурому середньовіччі чаклунство зробилося справді оргією безумства і злочинів. Знаєш цю книжку? – запитав раптово, простягаючи мені товстий, списаний дрібним ґотичним шрифтом фоліант.

– «Magіae naturalіs lіbrі XX», Джамбатісти Порту, – прочитав я назву.

– Незвичайна книга, – продовжував Вєруш, з пієтетом перегортаючи сторінки. – Один з основних творів старого окультизму. А ось похмурий Ґленвілл і його «Sadducіsmus trіumрhatus» з 1666 року, книга дивна, як саме безумство, і страшна, як видіння божевільного. Обидва автори різних національностей, жили в різний час, вірили в потугу Диявола і культ Сатани.

Я узяв до рук важкий, переплетений в пергамент том з віньєткою, що нагадувала геніальний цикл фантазій Ґойї «Капрічос».

– А це що за книга?

– Іспанець Антоніо Дель Ріо і його шість книг «Магічних дослідів». А ось «Псевдомонархія демонів» і «Звабні примари сатанинські», мабуть, найфанатичнішого переслідувача сатанізму і відьомства у Німеччині Йоґаннеса Віра. Ти знайдеш на цій полиці приголомшливу «Демономанію чаклунів» Жана Бодена і Реміґіуса Лотарґінського «Демонолатрію», Ієроніма Кардануса «Про розмаїтість речей», Томазо Кампанеллу «Про суть речей і магію». Ніхто з них не сумнівався в результатах астральних проекцій на відстані, хоча у міру розвитку знань і вивчення природи людини ці операції кожен називає по-своєму. А суть явища залишається все та ж: зла, злочинна і таємнича.

– А чому у наш час не чутно про подібні практики?

– Помиляєшся. І сьогодні відбувається те ж саме, хіба, мабуть, рідше і в іншій формі. Ти не чув про досліди видатного французького психіатра Буарака, про його книгу «Рsychologіe іnconnu»? Або про експерименти полковника Альберта де Рохаса, англійського спірита початку XX століття? Їхні досліди з наколюванню поверхні води в склянці, на яку частково перенесли враженнєву оболонку пацієнта, сьогодні відомі всюди серед психіатрів і неврологів.

– Невже ці явища співмірні з забобонами напівбожевільних середньовічних істеричок?

– Поза сумнівом, тільки без жодного демонізму. У нас, в Польщі, народ і сьогодні вірить, що за допомогою фігурок, відлитих з воску або свинцю, можна чаклувати. Про це свідчить передмова до класичного твору XVІІ століття під назвою «Досвідчена чаклунка». Подібним процедурам присвячені кримінальні акти міста Познані за 1544 рік: тоді спалили на вогнищі за чари Дороту Ґнєчкову, яка на прохання пані Керської «лила віск на воду, щоб виявити злодія, який вкрав гроші пані Керської, а віск ллючи, спершу три молитви читала: