Умберто Еко - Празький цвинтар [без ілюстрацій]

ми, стверджуючи, що один художник написав її портрет, відвідавши жінку в її паризькому помешканні, відразу ж зробили її образ жіночнішим.

Діана дебютувала у журналі «Le Palladium régénéré et libre», який позиціонував себе як журнал паладистів-сепаратистів, котрим стало духу в найдрібніших деталях описати культ Люцифера й блюзнірські прокльони, що промовляються під час їхніх обрядів. Страх перед паладизмом, у якому недавно зізналися, був настільки безсумнівним, що такий собі канонік Мустель у своєму «Revue Catholique» говорив про те, що вільнодумство паладійки Діани — це безсумнівне свідчення її скорого навернення. Діана особисто явилася до нього й дала дві сотні для його прихожан. Мустель закликав читачів молитися за те, щоб Діана навернулася в їхню віру.

Присягаюсь, що Мустель — це не наша вигадка й ми не платили йому грошей, однак він ніби дотримувався написаного нами сценарію. Поряд з його журналом з'явилося також «La Semaine Réligieuse», яке надихнув монсеньйор Фава, єпископ Ґренобля.

Десь, здається, у 1895-му Діана навернулася у католицизм і за півроку по тому, так само окремими випусками, видала «Мемуари колишньої паладійки». Ті, хто передплатив випуски «Le Palladium régénéré et libre» (який, звісно, припиняв публікації), міг вільно перейти на передплату «Мемуарів», або їм повернуть гроші. У мене таке враження, що, коли не враховувати окремих фанатиків, читачі добре поставились до зміни платформи. Зрештою, Діана розповідала про свою гріховодницьку подобу речі надзвичайно неймовірні, а читачі саме цього й хотіли, як вважав згодом Таксиль, і це стало його головним принципом: неістотно, про що розповідати — про любовні походеньки помічників Пія IX чи про гомосексуальні ритуали якогось масона-сатаніста. Людям подавай заборонений плід, і квит.

І саме такий плід обіцяла читачам Діана: «Я напишу про все, що траплялося у «Трикутниках», і чому я, скільки мала снаги, намагалася цьому завадити, або щО вважала праведною справою. Хай мене розсудять читачі…»

Молодець, Діана. Ми створили міф. Але жінка про те гадки не мала, адже її переповнювало почуття екстазу через ліки, які ми давали їй, аби вона була спокійною й корилася лише нашим (Боже мій, ні, їхнім) милуванням.

* * *

Я знову переживаю миттєвості несамовитого захвату. На Діану, що навернулася у віру, була спрямована жага та любов парафіяльних священиків та єпископів, матерів сімейств та грішників, що покаялися. У «Пелерін» написали, що якась Луїз, тяжкохвора жінка, надихнувшись випадком Діани, пішла у паломництво до Лурда й дивовижним чином вилікувалася. Найбільше щоденне католицьке видання «Croix» написало таке: «Ми вже бачили коректуру першого розділу «Мемуарів», які починає видавати міс Воґан, і наразі ми й досі перебуваємо у несказанному захваті. Якою ж дивовижною є ласка Божа у душах, коли вона проявляється…» Монсеньйор Лазарескі, посланець Святого престолу при Головному комітеті антимасонського об'єднання, наказав правити триденне богослужіння на знак подяки у церкві Святого Серця у Римі за навернення Діани, а також співати славень Жанні Д'Арк на честь Діани (то була арія з музичної оперети, яку один друг Таксиля написав для якогось мусульманського султана чи халіфа), що ми й почали його виконувати на заходах Римського комітету, присвячених боротьбі з масонами, і навіть співали по деяких церквах.

І тепер, наче за нашою власною вигадкою, на користь Діани з'явилася загадкова кармелітка з міста Лізьє, що, незважаючи на молодий вік, мала славу святенниці. Ця сестра Тереза Дитяти Ісуса та Святого Лику[276], отримавши примірник звірянь навернутої у віру, так була зворушена, що зробила Діану героїнею своєї театральної оперети «Тріумф смиренності», яку вона написала для своїх сестер й у якій серед персонажів була навіть Жанна Д'Арк. Вона прислала Діані свою світлину у костюмі Жанни Д'Арк.

Поки спогади Діани перекладали все новими й новими мовами, генеральний вікарій Рима Пароккі радо вітав жінку з наверненням, яке називав «чарівним тріумфом милості», папський секретар Вінченцо Сарді написав, що Провидіння дозволило Діані стати адепткою того таємного товариства, аби потім краще його придушити, а в «Католицькому Суспільстві» стверджували, що Діана Воґан, повернувшись з обіймів тіні до святого світла, наразі використовує свій досвід на службу церкві, оприлюднюючи матеріали, які не мають собі рівних у правдивості та користі.

* * *

Я чимраз частіше зустрічав Батая у будинку в Отьої. Які у них з Діаною були стосунки? Інколи, несподівано завітавши в Отьой, я заставав їх, здивованих, в обіймах одне одного. Діана при цьому витріщалася у стелю, маючи вигляд абсолютного раювання. Та, можливо, вона щойно ввійшла у свій другий стан і після сповіді насолоджувалася своїм цілковитим очищенням. Утім, значно більше підозр викликали у мене стосунки Діани та Таксиля. Щораз, коли я несподівано з'являвся у будинку, я бачив Діану, яка була на дивані розперезана й обіймала Таксиля, що сидів із синюшним обличчям. Чудово, думаю, хтось же має вдовольняти тілесні жадання «лихої» Діаниної подоби, бо я цього не хотів би. Мати фізичні стосунки з жінкою — це вже річ бентежна, а уявіть, якщо ще й з божевільною.

Коли я приходжу до Діани, що перебуває у «цнотливій» подобі, вона сидить, схиливши мені голову на плече, ридає, й просить втішити її. Тепло, яким віддає її тіло коло мого плеча, подих на моїх щоках, від якого віє каяттям, — від усього цього моїм тілом пробігає тремтіння, й я, враз відсторонившись, закликаю її піти преклонити коліна перед святим образом і благати прощення.

* * *

У паладійських колах (чи існують вони насправді — здається, численні анонімки засвідчують це, поза тим, аби щось дійсно виникло, тільки й треба, що говорити про це) тихцем погрожують на адресу зрадниці Діани. Тим часом щось трапилось, але ця подія повсякчас вилітає мені з голови. Відразу так і кортить сказати: помер Буллен. Та я, ніби в тумані, пригадую, що він був поряд з Діаною ще й пізніше.

Я надто багато хотів від своєї пам'яті. Треба перепочити.

23. Дванадцять років гарного життя

Зі щоденника за 15–16 квітня 1897 року

Наразі не лише ті сторінки, на яких у щоденнику писав Далла Піккола, стають майже несамовито сплутані із записами Симоніні, хоч часто обидва пишуть про одне й те саме, а й записи, власне, самого Симоніні стають переривчастими, ніби часом йому важко згадати різні події, місця та людей, з якими він зустрічався й де бував протягом цього самого періоду. Відтинок часу, який відтворює Симоніні (нерідко плутаючи події, які цілком очевидно сталися не перед, а після), стосується подій починаючи від уже згаданого навернення Таксиля й