Ден Браун - Інферно

А чом би й ні?

Людству слід знати про творця його порятунку... Воно має знати ім’я того, хто назавжди наглухо зачинив зяючу браму пекла!

Із кожною годиною результат стає дедалі очевиднішим.

Із математикою, яка є так само невблаганною, як і земне тяжіння, сперечатися безглуздо.

Те ж саме буяння життя, яке тривало в геометричній прогресії і яке мало не знищило людство, стане також і його порятунком. Краса кожного живого організму — хоч доброго, хоч лихого — полягає в тому, що він дотримується Божого закону з однією-єдиною метою.

Плодитися й розмножуватися.

Тому я вогонь... поборюватиму... вогнем.

— Досить, — сказав Начальник так тихо, що Нолтон ледь почув його.

— Перепрошую?

— Зупиніть відео.

Нолтон зупинив перегляд.

— Сер, взагалі-то, кінцева частина є найстрашнішою.

— Я побачив достатньо. — Начальник пополотнів мов крейда. Кілька секунд він міряв кроками кабінку, а потім різко обернувся. — Нам треба вийти на зв’язок із FS-2080.

Нолтон замислився над цими словами.

FS-2080 було кодовим ім’ям одного з надійних агентів Начальника — того самого агента, який дав Цобрісту рекомендацію для Консорціуму як клієнту. Безсумнівно, тепер Начальник картав себе за те, що довірився FS-2080, бо поява Цобріста як клієнта породила хаос у ретельно структурованому світі їхньої організації.

«FS-2080 — причина цієї кризи».

Вервечка пов’язаних із Цобрістом негараздів тепер загрожувала не лише Консорціуму, а можливо... й усьому світу.

— Нам треба з’ясувати істинні наміри Цобріста, — заявив Начальник. — Мені необхідно знати, що саме він створив і наскільки реальною є загроза.

Нолтон знав, що коли хтось і має відповіді на ці запитання, то це FS-2080. Ніхто інший не знав Цобріста краще, аніж цей агент. Для Консорціуму настав час порушити протокол і дізнатися, яке ж безумство їхня організація так необачно підтримувала впродовж останнього року.

Нолтон замислився над можливими наслідками безпосереднього виходу на FS-2080. Бо навіть спроба вийти на зв’язок мала певні ризики.

— Не підлягає сумніву, сер, — озвався Нолтон, — що, виходячи на FS-2080, ви маєте робити це дуже й дуже обережно й делікатно.

Начальник блиснув лютим поглядом і витягнув із кишені мобільний.

— Ми вже давно проминули межу делікатності.

* * *

Сидячи в купе швидкісного потяга зі своїми супутниками, чоловік у пістрявій краватці та дизайнерських окулярах щосили намагався не чухати висип, який мав дедалі гірший вигляд. Біль у грудях, здавалося, також посилювався.

Коли потяг нарешті вигулькнув із тунелю, чоловік зиркнув на Ленґдона, який повільно розплющив очі, вочевидь, повертаючись із далеких думок. Поруч із ним Сієнна глянула на мобільний телефон, який поклала на стіл, коли вони в’їхали до тунелю, бо сигнал перервався.

Сієнна хотіла була взяти телефон, щоб продовжити пошуки в Інтернеті, як той раптом завібрував і запищав короткими пронизливими чергами сигналів.

Добре знаючи цей рингтон, чоловік із висипом негайно схопив його зі стола і, вдивляючись у маленький екран, насилу спромігся приховати свій подив.

— Вибачте, — сказав він, підводячись. — Телефонує моя хвора мати, мені треба з нею поговорити.

Сієнна та Ленґдон із розумінням кивнули, чоловік вибачився й вийшов із купе, а потім швидко пройшов коридором до ближнього туалету.

Чоловік із висипом замкнув за собою двері й натиснув на кнопку відповіді.

— Алло!

— Це Начальник, — озвався по той бік лінії суворий голос.

Розділ 65

Туалет потяга «Фречардженто» був не більшим за туалет у комерційних повітряних лайнерах: там ледве вистачало місця, щоби повернутися. Чоловік із висипом на обличчі завершив розмову з Начальником і сховав телефон до кишені.

«Ситуація круто змінилася», — збагнув він. Уся картина раптом перевернулася догори дриґом, і йому потрібен був час, щоби зорієнтуватися в нових обставинах.

«Мої друзі стали моїми ворогами».

Чоловік послабив краватку й подивився в дзеркало на своє всіяне прищами обличчя. Він мав гірший вигляд, аніж гадав. Утім, порівняно з болем у грудях, обличчя його мало турбувало.

Вагаючись, він розстебнув кілька ґудзиків на грудях і відгорнув сорочку.

Примусивши себе поглянути в дзеркало, чоловік обдивився свої голі груди.

«О Господи...»

Темна пляма розросталася.

Шкіра в центрі грудей мала густий синювато-чорний колір. Та пляма з’явилася минулої ночі й була завбільшки з м’яч для гольфу, але тепер вона стала завбільшки з апельсин. Він легенько торкнувся вразливої плоті — і скривився під болю.

Чоловік похапцем застебнув сорочку, сподіваючись, що йому вистачить сил виконати те, що він мав виконати.

«Наступна година буде визначальною, — подумав він. — Треба здійснити кілька витончених і делікатних маневрів».

Заплющивши очі, він набрався духу й тепер ретельно продумував те, що мало статися. «Мої друзі стали моїми ворогами», — знову майнуло в голові.

Чоловік зробив кілька глибоких і болісних вдихів, сподіваючись вгамувати нерви. Він знав, що має залишатися спокійним і невимушеним, аби приховувати свої справжні наміри.

«Внутрішній спокій є визначальним для переконливої акторської гри».

Чоловікові не первина було когось обманювати, однак його серце несамовито калатало. Він знову кілька разів глибоко вдихнув і видихнув, відчуваючи внутрішній дрож. «Ти багато років обманював людей, — нагадав він собі. — Це твоя робота».

Опанувавши себе, він приготувався повернутися до Ленґдона і Сієнни.

«Мій останній виступ», — подумав він.

І перед тим як вийти з туалету, витяг із телефону батарейку, щоб ним не можна було скористатися.

* * *

«Якийсь він блідий», — подумала Сієнна, коли чоловік із висипом повернувся з туалету і, болісно зітхнувши, сів на місце.

— Усе гаразд? — спитала вона, щиро стривожившись.

Він кивнув.

— Так, усе гаразд. Дякую.

Вочевидь, збагнувши, що це була вся інформація, якою він збирався поділитися, Сієнна змінила тактику.

— Мені знову потрібен ваш телефон, — сказала вона, — якщо ви не заперечуєте, я хочу дізнатися більше про отого дожа. Може, ми знайдемо відповіді на деякі запитання, перш ніж доберемося до базиліки Сан-Марко.

Та нема проблем, — відповів чоловік, витягуючи телефон із кишені й дивлячись на його екран. — От чорт! Під час розмови сіла батарейка. Схоже, він не працює. — Чоловік поглянув на годинника. — Невдовзі будемо у Венеції. Треба ще трохи почекати.

* * *

А за п’ять миль від узбережжя Італії, на борту яхти «Мендаціум», координатор Нолтон мовчки дивився на Начальника, що крокував периметром тісної кабінки, наче звір у клітці. Схоже, після телефонного дзвінка коліщата в голові Начальника завертілися, і Нолтон чудово знав, що поки бос думає, краще