Брати Капранови - Щоденник моєї секретарки

в ресторані? Навіть розпитати ні в кого. Може, це через взаємозаліки? Але якщо звернутися з цього приводу до Гриба, то замість допомоги отримаю сеанс паніки, купу пліток, а справа піде в рознос. Нам зараз категорично не можна виглядати слабкими — і без того все тріщить по швах, тільки дай слабину, одразу порвуть на шмаття.

Я все-таки набрав Гриба по телефону, але виключно з метою продемонструвати йому твердість, неосяжний оптимізм і попередити, що завтра до нього заїде Сапула. Остання інформація мала на меті перевірити, чи в курсі він останніх подій. З відповіді складалося враження, що не в курсі.

Наступний дзвоник адресувався гуманоїдам. Я пригрозив, що Катерина завтра призначить їм зустріч, і щоб вони не думали косити й ухилятися від неї. Вовчик тут-таки почав зіскакувати — мовляв, давай після другого туру, зараз складна ситуація. Судячи зі всього, і вони про зникнення не відали, відповідно й відношення до нього не мали.

Знову глухо. Чорт, хоч би знати, хто це зробив, я б із нього душу витряс!

Ну, не вмію я впадати у відчай! Навіть у найскладніших ситуаціях уява завжди підказує вихід, бодай примарний, тому замість порожніх переживань я всі сили кидаю на його реалізацію.

Залишалася надія, що Жорику переповіли конфлікт на каналі у сильно згущених барвах. Але про це я міг довідатися тільки з перших вуст — від безпосередньої учасниці події… Хоча чому тільки з перших? Чоловіки часто вміють пліткувати не менше за жінок.

Дочекавшись на Володаря Колес і отримавши усний звіт у вигляді лаконічного: «Порядок, шеф!», я вмостився на задньому сидінні.

— Додому!

Машина рушила зі стоянки.

— А що там трапилося у Ірки з Ларисою? — запитав я зненацька, відхилившись так, щоби бачити обличчя мого водія у дзеркалі заднього огляду.

— Та трапилося, — Володар Колес закусив губу, стримуючи посмішку.

— А чому ж ти мені не сказав?

Посмішка зникла і обличчя шофера пересмикнулося.

— Так я думав… Я думав, ви знаєте…

— Тобі яка різниця, знаю чи ні? — якщо водії і секретарі починають тримати таємниці від шефа, це до добра не доведе. — Що там сталося насправді?

Володар Колес озирнувся на мене через плече, неначе перевіряв, чи немає когось стороннього в машині.

— Ну вона цей… Вона…

— Хто, вона?

— Ну, Лариска ж. Вона зайшла на канал до Ірини Павлівни приймальні…

Я здивовано підвів брови:

— На канал? Чого її туди понесло?

Шофер знизав плечима.

Справді дивно. Лариса не мала на телебаченні жодних справ, а останнім часом і жодних подруг. Треба віддати Паші належне: канал вже рік працював, як годинник, виконуючи вказівки з Банкової. І досягти цього вдалося, тільки витиснувши з посад усіх до одної подруг його власної дружини.

— Ну, далі давай.

— От… А секретарка там — мого кума малая.

— Це ти від неї про все довідався?

— Від неї, — губи Володаря Колес розпливлись у задоволеній посмішці, яку він тут-таки похапцем сховав. — Вона каже, що не звернула уваги. Ну, зайшов хтось, і зайшов.

Хороша секретарка… А втім, це упізнаваний почерк моєї дружини — оточувати себе холуями, абсолютно не звертаючи уваги на професійні якості.

— А Ірина Павлівна у цей час саме розмовляла телефоном.

— У приймальні?

— Нє-е. В кабінеті. Просто двері були відкриті. Ну, ви ж знаєте, як вона розмовляє по телефону.

Це правда. Коли моя Ірка говорить по телефону, в кімнаті не вміщується жоден інший звук.

— А ця хитра Лариска принишкла так біля дверей і слухає.

— Це тобі секретарка розповідала?

— Так. Мого кума малая.

Уявіть собі, секретарка в приймальні спокійно реагує на те, що підслуховують її начальницю!

— І що вона?

— Ну а тут ваша дружина починає говорити… — Володя прокашлявся. — Ну вобшем, що Паша — імпотент і тільки тому досі не вигнав цю сучку, Лариску.

— Зачекай. А вона не вигадує?

— Малая? — кинув погляд у дзеркало Володар Колес. — Так їй нема смисла. Що тут вигадувати, коли Лариса влетіла в кабінет, схопила Ірину Павлівну за волосся і витягла у приймальню.

— Прямо за волосся витягла?

Володя з ентузіазмом кивнув.

Усе це виглядало апокаліптично.

— Ну, а секретарка що?

— Вона, каже, побігла кликати на допомогу.

Прекрасна ідея. Якщо вже б’ються дружини начальників, варто зібрати якнайбільше публіки.

— Понабігли люди. Там же самі жінки на поверсі. Всі стоять і не наважуються розбороняти.

— Їм просто було цікаво подивитися, — не витримав я.

Володар Колес коротко хихотнув.

— Нє-е. Вона казала, що Ірина Павлівна добре билася. Вона спочатку розгубилася трошки, Лариска її кинула на землю і за волосся била об підлогу. А потім ваша дружина вкусила її за руку, вирвалась і роздерла тій сукню і ліфчик.

— Сподіваюся, це ніхто не знімав?

Шофер знову усміхнувся.

— Так камери ж на тиждень розписані.

Уявляю собі цю сцену. Дві голі сорокарічні кобили на очах підлеглих тягають одна одну за патли.

— Ну, а далі?

— Далі Лариса вирвала у вашої дружини сережку, і пішла кров. А Ірина Павлівна роздерла нігтями їй обличчя і груди…

— Силікон не вивалився?

— Що?

— Силікон, питаю, з грудей не потік?

Водій озирнувся через плече і знову хихотнув:

— Силікон? Ну ви й жартуєте.

Жартую… А що мені іще залишається?

— Далі давай.

— Ну, а далі прийшла знизу охорона і розтягнула їх в різні кутки.

— Це все?

— Ну так. Вони ще плювалися одна в одну, а Лариса заїхала охоронцеві по морді, коли він її за голі груди схопив.

Клас. Цікаво, що має робити охоронець, коли охороняємий об’єкт б’є його по морді?

— Тобто, виходить — нічия?

Володар Колес на секунду замислився.

— Виходить, що наші перемогли.

— Як ти рахував?

— Ну… — шофер замислився. — Я так думаю: поранене вухо і головою об підлогу проти сукні, ліфчика й подряпаного фасаду. Фасад для жінки — найбільша шкода.

— Логічно.

А як іще я міг зберегти обличчя перед Володею, якщо не за рахунок цинізму?

— Але давай подивимося з іншого боку. Ларису на компенсацію симпатичний охоронець за груди помацав. Хіба не зараховується?

— Ги-и, — сказав мій водій. — Зараховується. Тоді все-таки виходить нічия.

— Так і домовимося.

Якби ж то тільки були не моя і Пашина дружини…

Навіть так: якби це навіть були наші дружини, але в інший час і за інших обставин…

Хоча насправді згадка про Пашину імпотенцію виводила конфлікт на зовсім інший рівень. Паша — все-таки господар каналу, а Ірка — лише працівниця, хоч і телезірка. І не годиться працівниці просторікувати про імпотенцію боса.

Тим часом машина зупинилася прямісінько біля мого під’їзду.

Володар Колес вистрибнув з-за керма, відкрив