Гаррі Кімович Каспаров - Зима наближається

Черчилль тоді сказав про нову організацію так: «Ми повинні забезпечити, щоб її робота була продуктивною, реальною, а не показною, щоб вона стала силою для дії, а не просто піною слів, щоб вона стала справжнім храмом миру, у якому одного дня будуть вивішені щити з гербами багатьох країн, а не ареною боротьби у Вавилонській вежі»[89]. На жаль, побоювання Черчилля справдилися і сьогодні ми мучимося із застарілою організацією, створеною після Другої світової війни заради уникнення ядерного зіткнення між супердержавами. Стара патова дипломатія Холодної війни не здатна вберегти нас від атак терористів-смертників і гібридної війни. Замість інституції, що існує для заморожування конфліктів, сьогодні нам потрібна інша, яка була б здатна запропонувати реальні рішення, базовані на сучасних цінностях.

Не слід також скидати зі столу переговорів об’єднану військову інтервенцію з метою захисту людських життів та інтересів людства. Цінність людського життя й свободи в новій Великій хартії вольностей мають захищатися, неначе кордони, адже саме ними вони і є. Вони є кордонами часу та простору, які розділяють тих, хто прагне жити в сучасному світі, та тих, для кого сучасність є смертельною загрозою.

Я є прихильником повернення до багатьох принципів політики, що домінували на Заході під час Холодної війни. Але це не означає, що я хочу перевести стрілки годинника назад. У Біблії сказано: «І не вливають вина молодого в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть»[90]. Нам теж не можна вливати сучасне вино глобалізації та багатополярного світу в старі бурдюки застарілих інституцій і правил Холодної війни. Часи змінюються. Обставини змінюються. Інституції теж повинні змінюватися. Але цього не повинні робити наші цінності.

Що ж треба зробити? Звичайно, кожна ситуація й кожна криза має власні вимоги. Проте хід навіть одного пішака іноді може змінити всю диспозицію на дошці. Ось чому я люблю казати, що обстоюю принципи, а не політику. Коли ви маєте тверді принципи і весь світ знає, чим вони є, політика зазвичай розробляється та просувається значно легше.

Про це мають пам’ятати лідери, які несуть відповідальність за свій народ, формуючи ту чи іншу політику. Вони мають пам’ятати про це, консультуючись з експертами, оцінюючи варіанти своїх дій, ураховуючи наслідки й обираючи між короткостроковими та довгостроковими перспективами. Давати рекомендації, не маючи влади виконати їх або відповідальності за можливий результат, безглуздо. Це тягне на найгірший різновид пози й дурості. Але я розумію, що така реакція, якою б чесною та точною вона це була, є також формою відмовки. Нікому не подобається лікар, який діагностує у вас смертельну хворобу, а потім відмовляється запропонувати ліки.

Є багато кроків, які можна зробити, і це вимагає лише сміливості й волі. Одним із них є прийняття глобальної Хартії вольностей — документа, що веде до створення Організації Об’єднаних Демократичних Націй, яка схвалює та запроваджує Загальну декларацію прав людини. Демократичні країни можуть зробити кроки з метою захисту й підтримки тих, хто зазнає нападу з боку диктаторів, пригноблювачів і «мандрівників у часі». Вільний світ має неймовірні кошти та вплив і просто зобов’язаний скористатися ними для допомоги невільному світу в приєднанні до нас. Інакше це буде лише марнуванням сили.

Інша причина, чому рекомендації щодо конкретної політики є незадовільними, полягає в тому, що вони є неминуче застарілими або абсолютно незрозумілими. Протягом багатьох років я складав довгий перелік речей, які потрібно зробити у відповідь на дії, наприклад, диктатури Володимира Путіна. Навіть сьогодні, коли він підтвердив мої найгірші побоювання й усі кажуть, яким правим я був, прийнято лише кілька з цих рекомендацій. Упроваджують й інші на кшталт санкцій і виключення Росії з Великої сімки, але надто невпевнено або надто повільно, щоб вони мали стримувальний вплив, який я мав на увазі.

Більшість конкретних пропозицій, які я зробив близько року тому стосовно диктатур, Путіна та України, усе ще актуальні, і я згадував їх протягом усієї цієї книги. Потрібно ізолювати диктатури, які використовують взаємодію вільного світу з ними для фінансування утисків опозиції. Треба зробити права людини та цінність людського життя наріжним каменем політики, зокрема й зовнішньої. Це не заперечує ведення переговорів або торгівлі відповідно до певних критеріїв, але не повинно бути жодних сумнівів, що відносини з цими країнами завжди будуть жорстко обмежені, допоки там існують репресії.

Потрібно захищати Україну так, немов вона має спільний кордон із кожною вільною країною у світі. Це означає надання зброї, за допомогою якої вона зможе боронити свої кордони, і фінансової допомоги для стабілізації економіки, яку Путін так прагне зруйнувати. Треба уважно вивчити, що саме Америка та Європа отримують від Росії, — нафту, газ, лінії постачання, — і продумати варіанти їх заміщення. Ось чому Путін боїться фрекінгу та інших технологій, що зроблять Захід менш залежним від експорту його енергоресурсів. Натомість якраз на цьому тижні, коли я пишу ці рядки, наприкінці квітня 2015 року, з’явилося повідомлення, що Пентагон звернувся до Конгресу по дозвіл використовувати ракетні двигуни російського виробництва. Коли провідні держави вільного світу ставлять своїх військових у залежність від милості поганих хлопців, на що залишається сподіватися жертвам цих поганців?

Навіть якщо заклики до захисту моралі й цінностей не зачіпають окремих людей, Америка все ж має життєво важливі інтереси в Україні. Як найбільша у світі економіка, військова міць і споживач енергоресурсів, Сполучені Штати отримують великі переваги від глобальної стабільності. (Тоді як великі паливні експортери на кшталт Росії виграють від нестабільності, що має тенденцію підіймати ціну на нафту.) Навіть якщо ви цинічний реаліст або прихильник доктрини про свободу волі та ізоляціоніст, дешевше й практичніше вступитися зараз за Україну, ніж кинути її напризволяще, а потім постійно мати клопіт стосовно ще більших американських зобов’язань перед Прибалтикою та Польщею, які є членами НАТО. Окрім того, для американців, європейців і всіх інших значно безпечніше залишити над світом міцну американську парасольку безпеки, ніж заохотити нестримне поширення військових конфліктів, якщо цю парасольку закрити.

Важливо пам’ятати, що політика умиротворення відображає загальний клімат, а не лише особисту слабкість лідерів, яких ми обрали. Від Чемберлена в 1938-му до Обами у 2015-му люди отримують те, чого вимагають, хоча б на певний час. Ділові центри Великої Британії та Америки винагороджують політиків, які досягають привабливих тимчасових результатів, якими б поганими не були довгострокові перспективи. Але дуже мало винагород і натомість багато різних втрат випадає політикам, які намагаються говорити