Анджей Сапковський - Відьмак. Час Погорди

його не зрадив. — Жодних винятків, повісити усіх. Усю сімку. Ми не хочемо більше про них чути. Ми не хочемо більше чути про них і слова.

Кінець другого тому

Магія світу відьмака

Магія у циклі відіграє роль однієї з підвалин світу відьмака. І справа тут не стільки в загальному вигляді магічної системи, якою користуються тутешні чарівники, — справа в самому місці, яке магія займає у Королівствах Півночі. Висока значимість її — як й інтегрованість у систему суспільних відносин — потребує того, щоб ми зафіксували низку мікросюжетів, кожен із яких є важливим для розуміння законів та закономірностей, за якими живе світ відьмака Ґеральта.

Натурфілософія магії. Магія у світі відьмака цілком органічна. Джерелом її є не людина-чарівник чи якась третя потойбічна сила (як, наприклад, у християнській концепції чародійства). Магія тут — частина природи.

Чародій виступає не стільки генератором магічної сили, скільки маніпулятором. Його стандартні дії стосовно магічної енергії: виявити її джерело, встановити канал «перекачування» енергії, використати магію для реалізації своїх планів. Взаємодії між магом та магічною енергією можуть бути щонайменше трьох різновидів: (1) накопичення (щоб не сказати акумулювання) певного запасу її всередині свого організму (це дозволяє магам чарувати в будь-який момент); (2) використання магічної сили, яка є в розпорядженні іншої магічної істоти (у цьому разі «свій» запас магії не витрачається; до того ж здатність до акумуляції магії чарівними істотами — скажімо, усіма чотирма різновидами геніїв: д’ао, д’жінні, іфритами й марудами — незрівнянно вищі, аніж в істот нашого світу); (3) третій шлях — і він найризикованіший — перетворення себе магом не на акумулятор, а на свого роду канал із постійною підкачкою магічною енергією. У цьому останньому випадку маг може створювати дивовижні речі (як Цірі в шостому розділі цієї книжки), але організм його — фізіологічно чи психічно — швидко виходить з ладу.

Магія не є здобутком виключно людської цивілізації: із текстів, що входять у цикл, нам відомо, що людські маги в перші роки свого перебування на нових землях, куди вони потрапили на останньому етапі Кон’юнкції Сфер, активно вчаться у магів ельфійських. Ми також мали можливість спостерігати за магічним умінням трансформації Борха Три Галки, дракона Віллентретенмерта й за проявами магії у єдинорогів.

Магія не є ресурсом і прерогативою виключно сапієнтних, розумних мешканців світу відьмака: нам відомі приклади використання її магічними істотами, повної розумності яких немає остаточного підтвердження (усілякі примари й привиди, Дике Полювання, наприклад напіврозумні хижаки, як брукса, — чи такі, що використовують магію інстинктивно: кікімора, вій тощо).

Короткий виклад, так би мовити, «магічної космології» ми можемо знайти в оповіданні «Останнє бажання» (ОБ): «Чародії… черпають свою міць із сил природи, а точніше — з так званих Чотирьох Елементів, або Первістків, які популярно звуться стихіями. Повітря, Вода, Вогонь і Земля. Кожен із цих елементів має свій власний Вимір, що на жаргоні чаклунів зветься Площиною. Існують Площина Води, Площина Вогню і так далі. Виміри ті, для нас недоступні, заселені істотами, званими геніями».

Разом із тим, у часи, що передували Кон’юнкції Сфер, можливості маніпулювання людей тією енергією були набагато більшими, а зараз ми користуємося лише залишковими резервуарами або нетривкими каналами передачі Сили: «Вона {магія} є за дверима, які Кон’юнкція Сфер перед нами зачинила. Звідти, з-за зачинених дверей, магія якось простягала до нас руку. За нами» (КЕ).

Утім, ці Чотири Елементи не просто замкнені у своїх Площинах: вони присутні як матеріальні об’єкти і в нашій безпосередній реальності, у матеріальному світі. Можна, мабуть, сказати, що вони поєднуються з однойменними частками навколишнього середовища: за словами Йеннефер, «земля, по якій ми ступаємо. Вогонь, який не гасне в її середині. Вода, з якої вийшло будь-яке життя і без якої життя неможливе. Повітря, яким ми дихаємо. Досить простягнути руку, аби над ними запанувати, змусити піддатися. Магія є всюди. Вона в повітрі, у воді, у землі й вогні» (КЕ).

Сутність же ставлення до магії у людському світі викладено тією ж Йеннефер у «Крові Ельфів» (КЕ), і зводиться це до наступних максим: «Пам’ятай.… Магія є Хаосом, Мистецтвом і Наукою. Вона є прокляттям, благословенням і поступом. Усе залежить від того, хто магією користується, як і з якою метою».

І це зручна позиція для продовження розмови про магію.

Магія як покликання та професія. Звернімо увагу, що магія — у площині людського її сприйняття — фіксується не тільки як природний первень, але і як сфера активної позиції суб’єкта: як Мистецтво й Наука.

Обидва ці варіанти, в принципі, дають, відповідно до нашого повсякденного досвіду, досить чіткий образ того, що допомагає перетворювати людину на мага. По-перше, це відповідний склад розуму. По-друге — чіткі й продумані технології накопичення знань й умінь, система навчання та передавання специфічного досвіду від вчителя до учня.

До другого моменту ми ще повернемося, поки ж — щодо першого пункту.

На сторінках циклу раз у раз іде розмова про сутність магії — але й про те, що це значить «бути чарівником». І раз у раз з’являється момент розірваності між двома станами: упевненістю, що магом може стати лише обраний, що для цього треба мати фізіологічні й психологічні властивості — і розумінням, що бути Джерелом недостатньо, аби стати хоча б пересічним магом.

«Магія… з точки зору декого є мистецтвом. Мистецтвом величним, елітарним, таким, що може творити речі чарівні й незвичні. Магія — це талант, даний небагатьом обраним» (КЕ). Це — перша опорна точка у сприйнятті чарівника як активного суб’єкта процесу взаємодії із магією.

Шлях до магії непростий. Ми точно знаємо, що лише кілька персон стали чарівниками у зрілому віці (хоча саме вони й уважалися пізніше найсильнішими магами; утім, є підозри, що вони вже були магами на момент висадки перших поселенців у гирлі Яруги). Ми точно знаємо, що відсоток тих, хто розпочали магічне навчання (у тому числі — й у магів-ельфів) — досить невелике, а кількість тих, хто пройшов його до кінця, — ще менше. Але ми знаємо, що за п’ятсот років експансії поселенців-людей більшість невеличких містечок мали — або, принаймні, могли мати — чарівників, які працювали на місцеву чи центральну владу.

Стратегія взаємодії чарівників із дитиною-Джерелом — незмінна: зафіксувати її присутність, узяти під контроль, за можливості схилити до прийняття нею своєї долі