Кондоліза Райс - Демократія

побачила, як із середньої школи виходить група дітлахів. Вони були в спортивних костюмах із яскравим написом.

«Це спортивна команда?» — запитала я гіда.

«Ні, це вони так полюбляють одягатися до школи. Виряджати дітей до такої школи недешево».

Не ймучи віри, я сказала: «Але ж усі школи державні». Він не відповів.

Доки режимові вдається впоратися зі змінами. Але запити урізноманітнюються і частішають. Кілька чоловіків повинні знайти відповідь на безліч викликів. Якщо хочете бути всемогутнім, доведеться стати й усезнаючим.

Коли авторитарний керівник ухвалює правильне рішення, він може швидко домогтися бажаного. Але в разі неправильного рішення він теж доможеться свого, проте майже без зворотної реакції, доки не буде пізно. Китайські лідери ухвалили кілька поганих рішень.

Китай має жахливі демографічні проблеми через ефективно реалізовані погані рішення. Сподіваючись уповільнити приріст населення, сім'ям дозволяли мати лише одну дитину. Вибуховому зростанню населення запобігли. Проте непередбачувані наслідки від цього закону далися взнаки. Тепер у Китаї старіюче населення з переважанням чоловіків. Виявляється, що сім'ї, особливо сільські, які збиралися мати дитину, хотіли хлопчика. Чимало дівчат щезло. Тепер майже 30 млн чоловіків не мають пари. 2015 року режим скасував політику однієї дитини, але шкоди вже завдано.

Негативний вплив справила й швидка індустріалізація країни. Китайські міста потерпають від забруднення довкілля. В окремі дні обрію достоту не видно. Під час мого останнього візиту один із запрошених на обід приїхав до ресторану на велосипеді, одягнувши протигаз. І що тільки не випробував режим! Найбільше люди кпили з номерних знаків, на яких зазначалися дозволені «дні за кермом». Їм запропонували користуватися автівками через день. «Ніби вони не знають, що той, кому треба, купує два номерних знаки?» — сказав мені знайомий.

Спочатку режим намагався заперечувати існування проблеми або принаймні її вагу. Уряд щодня випускав бюлетень забруднення. На жаль, у людей на смартфонах були додатки, які вимірювали рівень аерозольних продуктів у повітрі. Посольство США теж на великому екрані показувало реальні цифри. Тоді режим здався й почав надавати правдивіші цифри, а тепер уже перейшов до ефективнішої екологічної політики.

Цей епізод висвітлює серйознішу проблему для Комуністичної партії: населення має щодень кращий доступ до незалежної інформації. Контроль наративу дедалі ускладнюється для автори-таристів. Китайський уряд усе більше працює над цензуруванням Інтернету, а люди, кажуть, знаходять способи обходити блокування. Дисиденти не змогли використати соціальні медіа для організації чи широкої мобілізації: уряд придушив цю діяльність. Але в кризу, як-от із зіпсутою формулою дитячого молока в 2008 році, люди по правдиву інформацію звертаються до світової Мережі. Тобто партія може придушувати деякі наслідки збільшення джерел інформації. Вона витрачає на це величезні ресурси, наймає понад мільйон людей для цензурування Інтернету. Цікаво, наскільки її вистачить?

Словом, перед китайським урядом стоїть неприємний вибір. Перед кожним авторитарним режимом, навіть успішним, постає питання, коли та як розпочати політичну реформу. Напередодні 18-го пленуму партії 2012 року були великі сподівання, що Пекін почне робити саме це. Обрання Сі Цзіньпіна, людини з бездоганною біографією (його батько був одним із помічників Мао під час Великого походу), породило надії, що він стане китайським Горбачовим. Але на відміну від радянського лідера Сі використав економічний розквіт лише як щит від краху. Може, Китай і міг би вдатися до м'якої посадки.

Поки все розвивається в протилежному напрямку. Сі зосередив у своїх руках більше влади, ніж будь-хто з китайських лідерів у сучасній пам'яті. В минулому виконавча влада розподілялася між сильним прем'єром, який відповідав за економіку, та президентом, що переймався рештою. Прикладом розподілу праці були Чжу Рунцзі та Цзян Цземінь. Це забезпечувало прем'єр-міністру простір для управління економічною політикою під захистом президента, який нею керував.

Сі Цзіньпін поламав ту модель. Нині він контролює всі важливі функції держави від зовнішньої політики та внутрішньої безпеки до економічного регулювання й реформи урядування. Маючи абсолютну владу в країні, він бере на себе всю відповідальність за можливі помилки. Кажуть, що саме цим пояснюється його найбільш суперечлива боротьба з корупцією.

Вважаючи, що на кону «провідна роль Комуністичної партії», Сі розпочав величезну чистку своїх лав. Спочатку антикорупційна кампанія зажила популярності, і більшість поділяла думку, що її слід реалізувати.

Робити це доручили Вану Цішаню, якого я знала, коли працювала в уряді. 2015 року, коли я перебувала в Пекіні, він прийняв мене. Ми з ним згадали дещо з минулого й обговорили загальний курс на реформи в країні. Ван, як і раніше, був увічливим, доки ми не зачепили поточну його роботу. Лице в нього напружилося, і він посуворішав. «Партія мусить бути бездоганною, якщо їй випадає грати провідну роль, — сказав він. — У ній 87 млн членів, і вони повинні бути абсолютно чистими». Він пояснив, що створив слідчі комітети, аби дійти до низових ланок партії й пошукати там корупцію. Пригадую, я собі думала: «І ви її знайдете, бо вона скрізь».

Пізніше ввечері я зустрілася з діловими людьми. Вони говорили про результати кампанії. «Якщо людина підписала контракт на 100 млн доларів, не витрачатиме 1 млн доларів, — сказав один підприємець. — Усе з гуркотом іде до зупину, бо всі перелякані. Багатьох страчують». Один чоловік переповів поголоску, що ходила Пекіном. Вона — про відомого генерала, що приохотився до гри в гольф на своєму полі на дев'ять лунок. Ділянку він придбав, мабуть, за сумнівною оборудкою. «Але він нікому не дошкуляв. Його здав якийсь місцевий чиновник; генерала судили й стратили. Його поховали під улюбленою лункою на полі для гольфу — усім у науку», — сказав мій гість, похитуючи головою.

Атмосфера страху серед членів партії змусила декого замислитися, чи не зайшла антикорупційна кампанія надто далеко і чи не час сказати: «Просто відтепер не будьте корупціонерами». Кажуть, що партія не може миритися з постійною непевністю. Таке відчуття, що програма пустилася берега і ніхто вже не знає, що буде далі та які будуть звинувачення.

Якщо теоретично антикорупційні заходи — крок у правильному напрямку, то інші зміни в Китаї непокоять більше. Простір між політикою та рештою життя звужується. Тепер Сі наголошує на зміцненні культурних і національних цінностей, навіть якщо це робитиметься примусово. Перед лицем таких змін він, звичайно, шукає об'єднавчий наратив. Один із них — націоналістичний імпульс, і він потребує наголосу на китайській військовій силі та на відповідному місці держави у світі. Китай дедалі більше заявляє про себе в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, висуваючи претензії на спірні терени й мілітаризуючи Південно-Китайське море. Це схвилювало сусідів, і вони задля свого захисту зміцнили стосунки зі США.