Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

Ніби два химерні яскраві потоки, їх промені пройшли крізь простір. Час сповільнився і раптово завмер. Мить стала вічністю і все навколо поглинула дивна тиша. Промені притягнулися могутньою магічною силою один до одного. Вони з’єднались у польоті й, яскраво спалахнувши, злились в один промінь. Щойно народившись, він засяяв пурпурним кольором.

Подвійний промінь вдарив по напівпрозорому щиту. Пролунав різкий дзвін з відлунням, що нагадувало звучання фальшивої ноти. Щит розлетівся на уламки, ніби розбите скло.

- А щоб тебе! - вилаявся Кірк і ухилився від променя.

Він став блідим, мов смерть. Того, що сталося, маг точно не очікував.

З блискавичною реакцією, він підбіг до короля і рвучко підняв його. Потім затулив себе Петронієм від подвійного променя. Вихопивши кинджал, що був у короля на паску, Кірк приставив його Петронію до горла. Тепер король Петроній був його живим щитом!

- Не знаю, що то за трюк ви зробили, але так просто вам це не мине! Можете стріляти своїми променями скільки влізе! - у голосі Кірка звучала і злість, і досада, і ледь прихований страх.

В цей момент приземлився Толій. Стефан хутко зістрибнув на землю. Тим часом лицарі на землі почали приходити до тями.

Поволі піднявшись, Алессіо з оголеним мечем повільно почав наближатися до Кірка. Артур та інші лицарі теж стали наближатися до мага, намагаючись оточити його.

Дівчина не зогледілась, як зістрибнувши з орла, їм на допомогу поспішив вже й Антоній.

Кірк намагався задкувати, щоб не потрапити в їх коло, тягнучи за собою короля. Але, очевидно, зрозумів, що кожна згаяна секунда тепер не на його користь.

- Слухайте уважно, недобиті жалюгідні мейолльці! Ось вам моє останнє слово і ваш останній шанс. Або ви зриваєте Квітку і доставляєте її самотужки на мій корабель. Або я вб’ю вашого нікчемного короля. Часу у вас до ранку.

У наступну мить маг щось пробурмотів собі під ніс. Навколо нього утворився велетенський закручений у трубу вихор повітря. Почувся свист сильного вітру. Пісок із землі піднявся догори, запорошивши всім очі. Повітряна спіраль швидко піднялася й полетіла кудись у напрямку моря, забравши у своїх обіймах мага і короля.

Свист вітру вщух. Навколо зависла тиша.

Та той порив шаленого вітру підняв цілу бурю в душі Артура.

- Кірк викрав батька! Я не зміг врятувати його!

- Старий, як світ, шантаж, - сказав Алессіо. - Чого ще очікувати від мага, що зв’язався з піратами?

- Я негайно відправляюсь визволяти батька! - гарячково вигукнув Артур.

- Я з тобою. Тепер ми знаємо, що можемо дошкулити Кірку, - нарешті озвалася і Софія.

В цю мить всі погляди звернулися на неї.

- Артуре, я так розумію, з юною захисницею майже всі тут знайомі. То вже й мене нарешті познайом, - попросив Алессіо.

- Так. Це моя подруга, Софія. Вона дивним чином через чарівну книгу потрапила до нас з іншого світу.

Хлопець, трохи зніяковівши, глянув на дівчину:

- Софіє, познайомся з моїм учителем Алессіо, про якого я тобі розповідав.

- Багато чула про вас і вашу школу, - з повагою сказала Софія, підійшовши до нього.

Алессіо привітно посміхнувся дівчині.

- Ти вчасно допомогла. Я здивований тому, що сталося. Якщо ваші з Артуром промені, з’єднавшись в один, змогли пошкодити захист темної магії… Не такий уже і всесильний Кірк.

До них підійшли ближче два чоловіки, що за віком були набагато старші за Стефана, Антонія й Артура.

- Софіє, познайомся й з іншими лицарями. Це Лука і Карло. Вони з особистої охорони короля Петронія, - представив їх Алессіо.

Лицарі кивнули дівчині головою. Та вигляд у них був пригнічений.

- Нам тепер потрібно визволяти нашого короля, - сказав, звертаючись до них, учитель. - Ніхто тут вас не судить. Проти магії Кірка ви були безсилі. А ваша мужність і сила духу потрібні тепер всім нам.

В цей час і Антоній зі Стефаном підійшли ближче.

- Пропоную зараз же всім разом дістатися на корабель Кірка, - озвався Стефан. - Так у нас все-таки буде більше шансів його перемогти й врятувати короля.

- Я - за, - відповів Антоній.

- Когось одного я можу миттю віднести на корабель Кірка. Та це не вихід. Як бути іншим? - озвався нарешті Толій.

- А, може, віддамо Кірку ту Квітку, та й по всьому?! Жили ж ми раніше якось без неї! - знову озвався Антоній. - Визволимо Його Величність. А Кірк нехай бере її й забирається геть!

- З глузду з’їхав?! Та король тебе б за таку пропозицію… - обурено відповів Артур.

- А якщо зібрати всіх чоловіків, хто ще здатен тримати меч? Нам допомога не завадить. Раптом на кораблі повно піратів? - запропонував Лука.

- І як всі туди дістануться? Може, вплав? - саркастично поцікавився у приятеля Карло.

- Та про що ми сперечаємося весь цей час?! - вигукнув Артур. - Там батько поруч із тим головорізом! Я навіть думати не хочу, що може статися. Кірк вбив маму, а тепер батька забрав у полон. Невже ви не розумієте, що я не можу просто тут бути та очікувати слушної нагоди чи вдалої ідеї!

- А тепер нам всім треба замовчати й заспокоїтись, - нарешті втрутився Алессіо. - Нехай кожен послухає свій дух лицаря, а не гнів чи докори сумління. Та й мені потрібно поміркувати про все, - відповів учитель.

Алессіо трохи відійшов і зосереджено дивився кудись в далечину.

Антоній зі Стефаном і Толієм про щось перемовлялись. За хвилину Толій здійнявся в небо і полетів у напрямку моря.

Артур підійшов до Софії.

- Дякую, що прийшла на допомогу. Але чому ти не повернулася додому? Щось сталося?

- Та нічого особливого, Ваша Світлосте. Просто відчула, що… у такий час теж хочу бути поруч із захисниками міста.

- Це ж треба, ти опинилась поруч у найвирішальніший момент!

- Рада, що нагодилась вчасно, Ваша Світлосте, - з притиском на останніх словах відповіла Софія

- Що ти торочиш оте своє ”Ваша Світлосте”, - роздратовано почав Артур, але за мить вже іншим тоном додав, - пробач, я хотів тобі розповісти про себе, але чекав нагоди. А потім всі ці події одна за одною. Мені подобалось, що ми просто друзі. Без отого “Ваша Світлосте”.