Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Мама деякий час гладила кішку, поки тваринка не заспокоїлась. Після, відпустила Джесі на балкон та сіла на диван, продовжила читати. Мілана одразу чкурнула на балкон, але зробила декілька кроків вліво, подалі від дивану, на якому Джесі любила відпочивати. Все ж, кішка відчула дівчину, почала махати хвостом, оглядати все навколо.

- Сонечко, - тихо мовила Мілана, - це я, твоя подружка, - вона хотіла підійти, але не наважувалась, - я не зроблю тобі нічого поганого, - вона простягнула руку, - я зараз дуже далеко, я не можу знайти вихід, - дівчина відчула сльози на очах, - я не знаю, що мені робити. Я навіть не розумію, як опинилась тут. Ти не бачиш мене, але відчуваєш, - Мілана зробила крок вперед.

Джесі подивилась прямо, переставши махати хвостом. Вона тихо нявкнула, почала носиком винюхувати все навколо себе. Потім піднялась та сіла, похиливши голову в сторону, почала мурчати. Мілана всміхнулась, їй здалось, що кішка впізнала її. Вона повільно підійшла та провела рукою по голові своєї подруги. Джесі відреагувала миттєво, піддавшись вперед, підпираючи руку дівчини.

Мілана знову заплакала, але тепер від щастя. Потім вона почала сміятись, сівши поряд з кішкою, продовжуючи гладити тваринку. Дівчина відчула тепло в грудях, вона відчула надію. Вона обов’язково повернеться, обов’язковознайте вихід. Доказ – зараз вона дійсно потрапила в свій світ, хоч і не в фізичному стані. Але потрапила!

Несподівано, на балкон вийшов тато та перелякано глянув на Джесі. Одразу покликав маму, пояснюючи це тим, що кішка точно збожеволіла.

- Оль, - крикнув тато, - швидко подивись на Джесі, - вона веде себе так, наче її гладить хтось невидимий.

- Що ти таке кажеш, - відізвалась мама, заглянувши на балкон, через плече тата, - це неймовірно, - вона помовчала, - і це якось дуже лячно.

Мілана відчула, що все навколо почало дрижати. Вона опустила руку та піднялась, розставивши ноги, щоб не впасти. «Що відбувається?» - встигла подумати дівчина, але відчула як полетіла вниз, в безодню. Рідний світ одразу зник, зникли батьки, зникла Джесі. Хтось наче натиснув кнопку «Виключити», адже темрява накрила все навколо, від чого Мілана машинально закрила очі.

Скільки пройшло часу, поки дівчина летіла – не відомо. Але вона не відчувала страх, біль, вона просто падала, огортаючись теплим легким повітрям. Не було ні прискорення, ні переляку, навіть трохи приємно. Несподівано вона зупинилась, наче її хтось взяв на руки та поклав на землю.

Дівчина відкрила очі та зрозуміла, що поки падала – затамувала дихання. Відкривши рота, вхопила повітря, задихаючись. Серце закалатало, шалено скачучи в грудях. Від цього навіть дихати було неймовірно складно, але вона впоралась. Піднявшись на руки, дивилась на землю, дихала. За декілька хвилин, зрозумівши, що стан покращився, зітхнула.

Піднявши голову, Мілана побачила сутінки. Вона була все в тому ж проміжному світі. Але поряд не було ні рисі, ні оленя, ні Аналім, що було грайливим відображенням дівчини зі сторони Аринки. «Вони не зупиняться, поки мене не зламають» - подумала Мілана та насупилась. Вона встала та потягнулась, відчувши тепло в грудях та полегшення. Світ сутінок висмоктував енергію, що й підтвердила Аринка. Але зараз Мілана відчувала полегшення. Чому так? «Я втратила свідомість та мені наснився сон про батьків?» - обдумувала побачене дівчина. Але вона торкалась кішки, Джесі була такою реальною. А мама з татом. Мілана одразу згадала, що на початку, Джесі дуже бурно реагувала на появу дівчинки. Потім відчула її та почала лащитись.

Мілана не пам’ятала точно про історії з котами, але знала напевно, що вони зв’язані з містикою. Вони точно бачать привидів, відчувають зло, небезпеку. «Але я ж не зло?» - насупилась дівчина. Я наче потрапила в свій світ, хоча й не повністю. Від неймовірності думок, мурахипобігли по рукам та ногам. «Цікаво, цікаво» - повторювала дівчина, розкладаючи все по полицям.

«Я можу переходити зі світу лісу до проміжного світу. Так, зараз я тут застрягла через те, що Аринка щось лишила в моєму тілі. Але звідси точно є вихід, адже я впевнена, що тільки но була у себе вдома» - Мілана стисла кулаки, почала ходити по колу. Вона зупинилась, сіла, закрила очі та спробувала згадати ті відчуття, що нахлинули, коли вона повернулась додому. Сиділа довго, то запрошуючи темряву, то світло. Вона почала уявляти як падає, але жоден з варіантів не дав ніяких результатів.

Єдине, в чому Мілана була впевнена, так це те, що тепер вона не відчувала сум чи страх. Вона просто застрягла в світі, який можливо є виходом додому. Аринка буде неймовірно розгнівана, зрозумівши, що світ сутінок не знищить дівчину. Але потрібно робити щось тут та зараз, поки демони не зрозуміли.

- Взагалі то, - сказала Мілана вголос сама собі, - я починаю думати, що можливо я теж демон? – вона всміхнулась, - я можу переходити між світами. – вона загнула один палець, - я можу виставляти перед собою невидимий щит, від якого демон не може дістатись мене, - вона загнула другий палець, - я потрапила до свого світу, хоча й у вигляді привида, - дівчина загнула третій палець.