Кеті Рід - Ти моє світло, Кеті Рід

Отже, вони знали. Я звузив очі, досі свердлячи поглядом Альону. Я не міг дати їй зірватися з гачка, інакше Ксюша постраждає.

– Ти мене зрозуміла? – нагадав я.

Плечі дівчини опустилися.

– Зрозуміла, – знехотя буркнула вона.

Краще їй пам’ятати про записи, що надійно зберігалися у мене вдома на кількох носіях.

Посунувшись убік, я дозволив, нарешті, Альоні втекти – що вона і зробила. Якийсь час я дивився їй вслід, роздумуючи, чи буде вона тримати язика за зубами. Тому не одразу помітив, як навколо запанувала тиша, аж поки Ден не плеснув мене по плечу.

– Ну ти даєш, друже. Чому ти не розповів раніше?

Чому?..

– Бо мене ніхто не хотів навіть слухати, – відповів я, поглянувши на Ксюшу. Нагадуючи про той вечір, коли вона порвала зі мною.

В її очах заблищали сльози. Лера поруч занепокоєно посовалася, не знаючи, чи варто втрутитися. Та це було не потрібно – я не збирався ображати Ксюшу.

Вона більше не буде страждати через мене. Навіть якщо мені доведеться пережити весь біль самому.